Білий кіт вигадує план порятунку відьми

Артур нервово тупав ногою. Хлопець чекав, коли Аліса вибереться з хатинки. Минала хвилина за хвилиною, а відьма так і не з’являлася.

— Мамо?! — підійшов максимально близько до віконця. — Ти скоро?!

У відповідь почулося лише потріскування вогню.

Ліля підійшла до нього й поклала голову на плече. Дівчина хотіла підтримати хлопця, але не знала, які слова будуть доречними в такій ситуації. Вона протягла тремтячу долоню та несміливо торкнулася його пальців. Одразу подумала, що це зайве, але забрати долоню не встигла — Артур вхопився за неї, мов за рятівний круг.

— О, дивися, — Ліля запримітила криницю. — Може, вийде загасити?

— Ото я йолоп! — хлопець постукав себе кулаком по лобі. — Сам же з неї воду діставав.

Артур помчав туди, куди вказала Ліля. Хотілося якнайшвидше дістати відро, але розхлюпувати цінну рідину не можна. Все в середині клекотало від тривоги. Нарешті він зміг схопитися за залізну ручку та помчав до віконця, з якого сам нещодавно виліз. Добре, що довжини троса з криниці вистачило.

Вода змогла загасити вогонь лише на кілька секунд, але хлопець встиг розгледіти на підлозі непритомну Алісу. Артур побіг назад до криниці й повторив все так швидко, як тільки міг.

— Він не зможе нічого зробити… Це ж відьмині чари, — озвався Смарагд. — Нам треба щось вигадати.

— Навіщо? — голос Арієль був крижаним.

— Як це? Вона ж помре там.

— Не велика втрата. Якби ще якось Зоряну затягти туди…

— Сестро, я не впізнаю тебе.

— Тобі перерахувати все, що Аліса зробила мені й цілій купі людей?

— Навіть у ній є щось хороше. Ця відьма вміє любити. А ще для декого вона важлива, — Лейла кивнула на Артура. — Арієль, пригадай, Аліса не лише сина звільнила від мотузок. Ти теж завдячуєш їй життям.

— Гаразд, благородні рятівники, яким чином ми тут допоможемо? — фиркнула кішка. — Навіть якщо ми втрьох за неї вхопимося, то все одно не потягнемо.

— Є одна думка, — зелені очі Смарагда блиснули. — Артуре, послухай! Зупинися на хвильку. — Кіт побіг до хлопця, а Лейла й Арієль кинулися за ним. — Так нічого не вийде. Треба, щоб хтось заскочив в середину й витяг Алісу.

— Вікно занадто високо, аби зробити це швидко. Вогонь пережене.

— Нам треба дуже багато води та ще один помічник… — Смарагд швиденько переповів свій план. — Отож, мамо, Арієль, перевірте околиці. Ця вулиця хоч і покинута, але нашукати сякі-такі відра шанси є. А я побіг за Рексом.

* * *

— Я не буду смалити свій зад заради чорної відьми!!! — від гарчання пса аж птахи з дерев поздіймалися. — В тебе пам’ять коротка? Вже забув, як вона з твоєю сестрою поводилася?

— То мені тепер з поганців приклад брати?

— От йди й рятуй її сам, альтруїст клятий.

— Рексе, тобто ти зможеш спокійно жити, знаючи, що хтось помер, бо ти не допоміг?

— Можеш не сумніватися.

— Впевнений?

— Так.

— То я пішов?

— Угу, йди.

— Йду.

— Бувай здоровий.

— Пішов.

— Трясця! — пес здався раніше, ніж Смарагд подолав кілка метрів. — Це востаннє я тобі допомагаю! Надалі, коли бачитиму в далечині щось біле і пухнасте, зникатиму швидше, аніж тобі в голову ідіотські ідеї залітають. Гайда!

* * *

Лейла й Арієль змогли знайти ще три відра. Артур та Ліля наповнили їх водою. Одне з них трохи протікало, але теж згодилося.

— Пам’ятайте, все треба робити максимально швидко, — вже, мабуть, вдесяте повторив Смарагд.

— Може, краще таки я за мамою полізу?

— Ні, треба, щоб хтось заливав вогонь водою. Рекс цього зробити не зможе.

Пес зайняв свою позицію. Хлопець виплеснув вміст відра з криниці на віконце і Рекс одразу проскочив до хатинки. Артур побіг знову набирати воду. На деякий час запала тиша. Всі очікували сигналу від пса, який мав спершу дотягти Алісу максимально близько до вікна.

— Давайте! — почулося нарешті з хатинки.

Хлопець і дівчина взялися по черзі гасити полум’я, вичікуючи по кілька секунд  після кожної порції рідини, аби не дозволити Зоряниному вогню зімкнутися. Артур почав з відра, приєднаного до троса, щоб поки Ліля спорожнюватиме решту, він встиг дістати ще води.

Невдовзі пес виштовхав з вікна відьму, яку одразу підхопив син, а потім і сам вискочив. Вміст останнього відра вилили на нього. Шерсть Рекса сильно обгоріла, в кількох місцях виднілися опіки, але загалом він був в порядку.

— Я спалив свій зад за відьму, повірити не можу. Ніколи не думав, що колись так зганьблюся!

Артур намагався привести Алісу до тями, але та не реагувала. Ані ляскання по щоках, ані змочування водою не допомагало.

— Хай вкине її в криницю, — не втримався від шпильки пес. — Точно очухається.