Мама білого кота вступає в гру

Аліса примчала до салону, але Артура та решти там вже не було. Вона відчула енергетичний відбиток сина, але той різко обривався на іншому боці дороги — Зоряна перестрахувалася та замела сліди. Відьма спробувала подати сигнал Арієль через її ошийник, але відчула, що кішка дуже слабка. У жінки затремтіли руки. Довгі пальці несвідомо проникли між чорних пасом. Аліса посмикувала себе за волосся та злегка похитувалася, напружено думаючи, що робити далі. З очей покотилися сльози.

— Жалюгідно, — Зоряна, не зраджувала своїй звичці з’являтися раптово й тим самим лякати. — Чорна відьма ридає посеред дороги. Ще навіть бою не відбулося, а ти вже переможена.

— Де Артур?! — Аліса схопила червоноволосу за руки.

— Як де? Здійснює пророцтво звісно — горить у вогні кохання. 

— Що ти з ним зробила?! Ми ж домовилися.

Відьма спробувала застосувати до Зоряни больове закляття, але та миттєво вибудувала напівпрозорий енергетичний щит, що пульсував вогняними жилками, та заблокувала атаку. Заклинання відскочило від новоствореного бар'єра та вдарило по Алісі. Жінка оступилася, але не впала.

— Те, що мусила. Роль матері не йде на користь жодній гідній відьмі. Ти могла б стати найкращою — після мене, ясна річ, — але розм’якла, немов сухар у борщі, коли народила. Та сьогодні з цим буде покінчено і ти зможеш нарешті взятися за розум. День-два поридаєш та прийдеш до тями.

Зоряна почала здійснювати колові рухи вказівним пальцем. Біля Аліси з’явилася мотузка, але вона встигла вчасно знищити її — дрібні волокна осіли кільцем навколо ніг відьми. Опонентка хмикнула, демонструючи вищир, що можна трактувати як: «хм, ну, стерпно, як для чаклунки, яка давно розгубила увесь хист».

— Про що ти? Хіба я відмовилася від темної магії?

— Ти стала використовувати її упівсили. Та це ще гірше. Я не буду вбивати, — почала імітувати голос Аліси та водночас додаючи писклявості, — це кине негативний енергетичний відкат на мого сина. Я не заподіюватиму непоправної шкоди — якщо мені захочуть помститися, то першою чергою візьмуться за Артура, — Зоряна ходила навколо відьми, немов хижак, та насилала нові закляття, які та відбивала. — Мій синочок те… Мій синочок се… Тьфу! Противно!

Аліса відчувала, як стрімко слабшає. Але сильніше тривожило те, що час невблаганно спливає, а де Артур досі не відомо. Вона спробувала зосередитися на внутрішніх відчуттях, аби з’ясувати, чи він ще живий, але це коштувало їй поразки. Зоряна миттєво відчула послаблення у бар’єрній магії й звалила змучену чаклунку з ніг заклинанням. Червоноволоса відьма вже майже створила нові міцні мотузки, коли раптом в її спину вчепилися гострі котячі кігті. Вона завернула руки за спину, намагаючись скинути тварину, але та почала кусати за пальці.

Аліса нагоди не втратила та зв'язала зловмисницю.

— Лейло, звідки ти тут взялася? — жінка відхекувалася, присівши біля своєї рятівниці.

Як би добре Арієль не вдавала кішку, що гуляє виключно сама по собі, а сильну відьму так просто не обдуриш. Аліса з’ясувала все про родину своєї помічниці. Поки чотирилапа добре виконувала завдання, чаклунка приймала правила гри, але родинний козир в рукаві тримала.

— Звідти ж, звідки й ти. Серце матері не лише тобі про біду тьохкає. Наші діти в небезпеці. Я відчуваю це!

— Ти знаєш, де вони?

— Ні, але слід відчуваю. Побігли!

— Як це? — запитала Аліса,  не відстаючи від кішки. — Зоряна ж його замела.

— Не замела, а заховала від відьом. Певно не подумала, що хтось кинеться рятувати якихось там котів. Вона, як ти мала помітити, не сильно високої думки про силу родинних зв’язків.

— Ти так впевнено про це говориш... Хоча я й не відчуваю в тобі енергію нашого міста. Шкода! 

— Аж ніяк! Мені не подобається концепція взаємозалежності. 

Решту шляху відьма й кішка подолали в тиші. Невдовзі вони дісталися до покинутої хатинки.