Білий кіт стає чорним

Рекс завершував орудувати пензликом, який Арієль так доречно прихопила, коли вони тікали з перукарні. Він глибоко занурився у думки про масштаби ідіотизму цієї витівки та картання себе за те, що досі не забрався геть. Навіть час від часу тихенько гарчав.

— І що далі? — буркнув пес.

— Треба посидіти так, а тоді змити, — озвалася кішка таким впевненим тоном, ніби все життя фарбує шерсть. — Чи ти думав, ми просто так до річки прийшли?

— Тобто змити? — занервувався її брат.

— Та не панікуй, так треба.

— Ти вирішила покепкувати з мене? — кіт повалив Арієль на землю та навис над нею.

— Я б так не морочилася заради дурнуватого жарту. І взагалі, — кішка відштовхнула брата, — забери свої лапи. Заляпав мене. Фі!

Вона рвонула у річку та не поверталася звідти, поки не впевнилася, що добре вимила всі місця, куди потрапила фарба. Ще не вистачало, аби господиня помітила щось. Якщо почне допитувати, то навіть свята Гертруда [3] не врятує від її гніву.

— Чому ти так розхвилювалася?

— Те, що ти, жалюгідне створіння, мусив опуститися до подібного, — Арієль притиснула вуха до голови, а її хвіст люто розбивав прохолодне вечірнє повітря, — ще не означає, що я можу допустити, аби ця гидота торкалася моєї шерсті.

Далі певний час всі троє мовчали, ніби боялися, що будь-який зайвий звук розірве цю напружену атмосферу на шмаття. Навіть Рекс не наважувався заговорити. Подумував, що найкраще просто тихенько забратися, але не зміг залишити свого товариша сам на сам зі злючою сестрою.

— Хоча, — озвалася вона несподівано спокійним, майже веселим голосом. — це таки було весело. З тебе вийде вельми непоганий відьмин кіт. Ти кмітливіший, ніж здається. А ще сміливий і впертий.

— Це ти все вигадала.

— Я не врахувала одну з найважливіших деталей та розгубилася, а ти швидко придумав, як розв’язати проблему.

— Вона діло каже, — приєднався Рекс. — З таким шаленим планом у нас був один шанс на мільйон. Не кожен на таке наважиться. Ти дійсно сміливий котище, — злегка поплескав товариша лапою по спині. — Хоча я все ще переконаний, що з відьмами зв’язуватися не варто. Обдумай це ще разочок.

Приємне тепло розрослося всередині. У ці хвилини кіт відчув, неначе в нього є ще хтось близький окрім мами. Ілюзія, не більше, але така приємна… Насправді сестра його зневажає, а пес просто жаліє. Смуток швидко витіснив радісні думки. Ні, відступати не можна! Лише ставши котом відьми він зможе допомогти мамі та знайти справжніх друзів.

Чи то від невеселих думок, чи то від утоми кіт незчувся, як відключився. Сон його був бентежним, марилося, ніби душить щось невідоме. Слабкість не відступила навіть коли Арієль розбудила його, сказавши, що час змивати фарбу, та запевнивши в тому, що чорний колір після цього нікуди не подінеться.

Він пішов до річки, злегка похитуючись. Втім, вода швидко повернула до тями. А коли придивився до свого мерехтливого зображення, то взагалі відчув неабияке піднесення.

— Занадто активно не вилизуйся, — наказала Арієль, коли щасливий брат повернувся на сушу. — Це таки фарба, тому вимивається з часом. — Помовчала пару хвилин і додала: — Та й, вона, мабуть, шкідлива, тому… Ауч!

Кішка раптом взялася люто терти те місце на собі, до якого торкався кулон.

— Що трапилося? — занепокоївся брат. — Щось вкусило? Блоха?

Арієль спробувала швиденько поправити золотисте серце, але кіт все одно побачив те, що вона ховала. Неглибока, але свіжа ранка, схожа на опік, повторювала форму кулона.

— Все нормально, це просто… — почала виправдовуватися, але свіжопофарбована лапа відсунула назад золотисте серце.

— Це що за чортівня? Невже ошийник здатен на таке?

— Якщо відьма зачарує.

— Але… навіщо?..

— Це нагадування. — поправила ошийник, ховаючи рану.

— Арієль. Власність темної відьми Аліси, — прочитав напис, вигравіюваний на кулоні. — Та це дикість! Вона помічницю завела, чи рабиню?

— Все не так погано, — голос кішки тремтів. — Вона робить це… не часто. Я сама винна. Останнім часом занадто довго виконувала доручення.

Кіт був майже певний у тому, що це через нього. Лише сьогодні Арієль провела з ним весь день, а перед тим витрачала час, стежачи за перукарнями.

— Це жахливо, — його розривали злість, сум, тривога, а ще — збентеження. Можливо, навіть розчарування. Він раніше чув про лихих відьом, але це здавалося чимось далеким, нереальним. Мозок відмовлявся вірити в об’єктивну реальність.

— Повністю погоджуюся, — озвався Рекс. — А я із самого початку говорив, що зв’язуватися з чаклунками — ризикова ідея.

— Послухай, братику, не заморочуйся. Я дам собі раду. Тобі завтра вночі варто постаратися як слід. Тому час йти додому та відпочивати. А мені треба бігти.

— Арієль, стривай!

— Я вже запізнююся, — кішка побігла туди, де тіні згущалися до суцільної темряви, але перед тим як зникла остаточно додала: — Удачі тобі! І… — вона довго думала, наче вирішувала, чи варто ще щось говорити, — постарайся обрати для себе світлу відьму.