Фарфоровий оксамит

Я відчула човгання взуття по сходах. Це був він - сьомий. Його волосся темного кольору, відливало синім відтінком, мішки' під темними, як перлини, очима, не приховували втоми. А білосніжна шкіра схожа на фарфор - такий дорогий і легко розбивається. Не промовивши й словечка, усівся на єдине вільне місце - навпроти мене. Мій настрій був хорошим, тому я вирішила познайомитись першою:

- А як тебе звати?

Хлопець підняв крижаний байдужий погляд на мене, на Касю і знову втупився у тарілку з млинцями.

- Шуга - ледве чутно хриплим, оксамитовим голосом, пробубнів собі під ніс. - так як я сиділа на іншому кінці стола, не змогла вловити слухом його імені. Джин, побачивши як я розгубилась, прошепотів мені на вухо: "Шуга, Мін Юнгі".

- Приємно познайомитись! Я Аліса, з України - фарфоровий хлопець ніяк не зреагував на мої слова.

 "Вау! Це ігнор... Який же він противний! Ненавиджу коли на моє добро взагалі ніяк не відповідають. Ну все Шуга, ти грубіян! Я оголошую тобі бойкот!" - я дивилась на нього, намагаючись поглядом просверлити дірку. Але йому було пофіг. Нуль реакції. Неприємна тиша тривала до тих пір, поки Юнгі не підвівся, відніс тарілку в умивальник , і так само, човгаючи ногами, піднявся наверх.

- Навіть тарілку за собою не помив! - тихо злився СокДжин.

Я голосно зітхнула, встала з-за столу і почала мити свою тарілку.

- Ей, ти можеш не мити, ти гостя. - Джин підійшов з-за спини, і легенько обіймаючи, забрав з моїх рук тарілку:

- Йди краще відпочинь з дороги.

- Так, ти можеш полежати в моїй кімнаті, на дивані, здається вона тобі сподобалась. - посміхнувся Техьон. Я всміхнулась у відповідь і почала підніматися по сходах.

- Ти ж запам'ятала де моя кімната?

- Звичайно! - крикнула я. Та піднявшись, я зрозуміла, що все-таки забула.

"Третя зліва? Чи та що посередині? А-а-а! От діряві мізьки! Як я могла забути!

Я заплющила очі, покрутилась на місці та ткнула пальцем в порожнечу. Мій палець був навпроти середньої кімнати. Довірившись везінню, я відчинила двері. Та схоже це було невезіння.

- Що ти тут забула? - пролунав хриплий низький голос Шуги. Він підняв свої вогняні очі, і начебто хотів поглядом перетворити мене на попіл.

- Ой, вибач, я зайшла не туди. - щоки миттю вкрилися рум'янцем, стало гаряче і я швидко вибігла з кімнати, голосно хлопаючи дверима. Я залетіла в кімнату Техьона і вляглася на диван. Розглядаючи зірочки на стелі, думала про те, яка ж я все-таки тупа.