- Чергова фанатка? Як ти дізналась де ми живемо?! - почула я розлючений, але дуже приємний, мелодійний голос спросоння.
- А, ви хазяїн? Вибачте, просто мій автобус поїхав без мене. Я хотіла перечекати дощ. Вибачте. Я-я-я вже йду геть. - я швидко піднялась, обтрусилась, підтримуючи Касю рукою. Мені стало так соромно, що хотілось провалитьсь крізь землю. Я вже хотіла бігти, але хлопець, наче прочитав мої думки, схопив за руку і потягнув на себе. Я зойкнула і ледь не впала на нього. Він зазирнув своїми променистими очима в мої.
- Ти не знаєш хто я?
- А повинна? - я відсмикнула руку і почала розглядати його обличчя. Біла м'яка шкіра, темні карі очі, густі брови і рожеві пухлі губи.
- Ти вперше в Сеулі? - перебив він тишу. В цей момент я зрозуміла, що нагло п'ялюсь на нього. Я зашарілась і відвела погляд убік.
- Угу. - закивала головою.
- Заходь, ти мабуть, голодна? - він гостинно відчинив двері та поклав свою руку на моє плече. - Господи! Та ти промокла, як хлющ. - крикнув брюнет і почав знімати з мене куртку. - Проходь.
Будинок всередині виглядав ще більшим, ніж здавався зовні. Атмосфера була приємною, адже кольорова гама була світлою.
Хазяїн посадив мене на диван в столовій, а сам пішов на кухню жарити млинці.
- Вау! Ти готуєш! - захоплено вигукнула я.
- Ага, - трішки зашарівшись, відповів він.
- Як тебе звати?
- Мене? Аліса. А тебе?
- Незвично, коли таке питають. - посміхнувся - Я - Джин. Кім Сок Джин.
- Приємно познайомитись.
- І мені. А звідки ти?
- Я з України, Києва.
- Це далеко?
- Так, дуже.
Ще приблизно хвилин п'ятнадцять ми з Джином знайомились. Він виявився дуже хорошою і приємною людиною. Знайомство тривало до тих пір, поки ми не почули чийсь голос з другого поверху.
- Джин! Ти з ким там говориш? Спати не даєш. Не дай Бог, Шугу-хьона розбудиш, і нам усім... - русявий хлопець, що спускався по сходах, затнувся і вилупився на мене скляними очима. Від того погляду аж страшно стало.
В будинку запала мертва тиша...