Розділ 2

І ось о 6:30 він пішов від зупинки до собору. Підходячи до храму, хлопець щоразу відчував трепет, ніби заходив сюди вперше. А вже о 7:00 розпочав підготовку до богослужіння, а саме: склав облачення для себе, привітався зі старшим дияконом собору, а потім — із настоятелем та паламарями. Сьогодні він виконував обов'язки і старшого паламаря собору, і помічника. Перед початком служби він послав одного з паламарів дізнатися, які саме і скільки треб буде сьогодні.

Служба пройшла звичайно: запах ладану, шурхіт облачення, виголоси, сяйво свічок та шелест богослужбових книг. Після літургії він привітав свого нового помічника, який ще нещодавно служив як помічник другої зміни.

— Привіт, брате! Радий вітати, — сказав старший паламар, потиснувши хлопцеві руку. — Я — Ростислав.

— Вітаю! Я — Олександр, — відповів на привітання помічник.

Після служби та знайомства почалися треби, а саме: троє хрестин, два вінчання і похорон одного воїна. П'ять паламарів розділили між собою хрестини та два вінчання, адже, хоч за традицією частину роботи мав виконувати помічник, його на першій службі вирішили не навантажувати. Старший паламар собору взяв на себе найважче — похорон воїна, намагаючись зробити все якнайкраще, щоб хоч трішки вшанувати пам'ять героя. В такі моменти все навколо здавалося важким: і кадило, і запахи, а сам собор ніби ставав меншим.

І ось усе закінчилося. Старший паламар склав облачення, повісив його у шафу, розпустив паламарський склад і вирушив до виходу. Дорогою він прощався з прихожанами, які затрималися в храмі, та касирами, що стояли при вході й допомагали якійсь дівчинці вибрати дитячу Біблію в подарунок.