білий горобець

переболить

лиш коли врешті-решт я зможу
тебе відпустити,
не порівнюючи кожен подих чужий із твоїм,
не згадуючи тих митей,
щоразу здригаючись,
забувши колір очей,
запах парфумів,
відтінок броні,
не тримаючи
більше
пальця на спусковому гачку,
а дуло поміж зубами,
не шукаючи ґрунт під ногами..

не міняючи людей
місцями,
мов рукавиці у шафі,
не притискаючи лоба до скла автобуса,
як до твого плеча,
не хапаючись за повітря,
не калічачи себе чужими руками,
не балансуючи між
занадто тонкими гранями..

не шукаючи заміни
у випадкових знайомствах,
не доводячи нікому,
що все надто складно чи просто,
не втикаючи голок
у ляльку вуду
своєї одержимості,
не тікаючи
від думок
до пастки псевдоважливості..

лиш коли припиню
нескінченний токсичний танець,
ховаючи його слід
в невідомих астралах,
запевняючи себе,
що не все пропало,
знову і знову бачачи тебе
уві сні
між штурмами,
мов промінь світла -

лиш тоді
я стану
нарешті
вільним.

Emisveppy

Подобається

#1195 в Різне
#188 в Поезія

У тексті є: божевілля, трагедія та філософія, птср

Відредаговано: 01.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись