білий горобець
від колись
моя колисанка
носить шеврони,
вдягає піксель
і бронік.
до неї підносять
медалі та квіти.
ми схожі,
але розрізнені,
розбиті,
далеко і близько.
колись усміхнене місто -
тепер вкрите
з голови до ніг
канвою шрамів.
сонце грайливо
перебирає між пальцями,
мов крупу,
мозаїки уламків.
далекі Дзвони
переплітаються косинкою
з гудінням дронів.
скид.
по цивільних.
моя колисанка,
колись обшита смолою
та найсмачнішими абрикосами,
тепер косить
врожаї душ.
носить
вишиванку
забитих
фанерою
вікон.
найзатишніша у світі
кімнатка.
маленька.
з темними шторами
й погризеним мишами
диваном.
що тепер від неї залишилося?
тоді мене тут знімала бабуся,
нині - снайперська гвинтівка,
свист снарядів і куль -
колискова на зміну
темпу експозиції
маленького життя.
я раптово сумую
за тією кімнаткою
з темними шторами
і погризеним мишами
диваном,
білим голубом,
що прилітав на підвіконня
востаннє,
найсмачнішими абрикосами
на світі,
сонячним містом літа...
що віднині носить звання
героя,
як і я,
та заслуговує на нього
набагато більше.
моя колисанка вдягнула піксель
з мереживом вічних тривог
і крихти бетону.
колись ми з нею сміялись сопілками.
тепер тримаємо
оборону.
Відредаговано: 01.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
