білий горобець
пігулка
я суцільна кістка,
тверда,
як залізна миска,
липка, мов тісто,
суха пуста гілка,
тиняюся привидом міста,
навмисне
самого себе проганяючи
від вівтаря праматері Душ.
закриваюся в порожній кімнаті.
не хочу їсти.
не можу спати.
не руш
мою тишу -
вона за партитурою тут повисла
на кілька прийдешніх діб.
червона діброва
кличе в траншею,
ламає шию,
шиє
циганською голкою
груди одна до одної,
миє
кров'ю залиті берці
токсичним розчином хлорки,
розповідає легенди
про хепі енди,
американські уікенди,
дивиться серіал про Венсдей
з дитячим захватом
ртутних калюж.
перетравлюю сам себе
на осіннє листя.
волоські горіхи
йодованим слідом
під мої коліна забилися,
пахнуть книгою,
попкорном у кінозалі,
пиріжком з вокзалу.
епітафія мрії.
реквієм по надії.
вий собак під вікнами кохання.
Відредаговано: 01.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
