Білий Ельстер

БІЛИЙ ЕЛЬСТЕР

День третій

Осінь у Саксонії була чарівною. Щодня густий туман падав на ці землі і разом з золотистим листям створював атмосферу майже величавого спокою.

В такому настрої вона перебувала уже третій день, з того самого моменту, як приїхала до Юргена. І безумовно саме він був головним героєм цієї осінньої казки, і те щастя, що вона відчувала, створював в першу чергу саме він, а туман, листя, віковічні замки та костели – усе це було найбільш підходящими декораціями для цієї казки.

Зареєструватися на сайті знайомств для 24-річної дівчини з Тернопільщини було відвертою авантюрою. Коли уже зараз вона питала себе – як вона на це спромоглася, відповіді не знаходила. Але це сталося, хоча й перші переписки з Юргеном вона не сприймала всерйоз. Він був дуже інтелігентним, але при цьому наполегливим та незалежним. Власне саме так він поставив її перед фактом, що збирається приїхати до Тернополя, щоби познайомитися з нею. Після кількох днів приготувань (що включали в себе нову зачіску, найдорожчий в її житті манікюр та години репетицій німецької вимови перед дзеркалом, адже їй вперше випала нагода спілкуватися зі справжнім німцем віч-на-віч, а не перепискою), вона стояла у холі аеропорту «Бориспіль», чекаючи на нього. Серце швидко калатало, і важко було тримати себе в спокою. Він вийшов у натовпі пасажирів, та вона одразу його помітила. Він був вище решти, його темне, але з помітним посивінням волосся стирчало над головами пасажирів, що йшли перед ним. Він також одразу її помітив, усміхнувся і швидко підійшов та обійняв.

- Hallo, liebe Marina – прошепотів він. Саме в цей момент, серце повернулося у свій звичний ритм, а вона вперше почула той неймовірний, величавий спокій, з яким зараз, через 4 місяці після тієї першої зустрічі, вона гуляла з ним за руку по одному з невеличких містечок Саксонії, по яким він возив її уже третій день.

Окрім інших чудових якостей, Юрген був ще й прекрасним екскурсоводом, вона дивувалася тому, як він може знати історію кожного містечка, кожного костелу , та кожної пам’ятки. Вона заслуховувалася його розповідями про ці землі і про те що тут колись відбувалося. Але при цьому, вона ніколи не втомлювалася, адже він якімсь шостим почуттям відчував, коли треба зупинитись та зробити перерву. І звісно, знав усі кафе навкруги і особливості кожного з них. Ось і зараз, вони зайшли у дерев’яний будиночок, дуже по домашньому  та затишно обставлений. Пухкий офіціант з розкішними вусами та в німецькому національному одязі, поклав перед ними серветки та меню. Зазвичай, вона довірялася порадам Юргена, але зараз вона звернула увагу на страву «лосось в масляно-часниковому соусі» і їй дуже захотілося спробувати.

- Тобі обрати, люба? – запитав Юрген, роздивляючись меню.

- Nein, тут лосось дуже цікавий…

- Лосось? – Юрген подивився на неї і на його неймовірно правильних рисах обличчя з’явився вираз легкого здивування, - ти ж не їси рибу.

Тепер уже настала її черга дивуватися:

- Чому ти так подумав, любий? Гарно приготовану, з бокалом вина, а ще й в такій компанії як ти – із задоволенням, - посміхнулася вона.

Юрген нічого не відповів, на його обличчі на мить з’явилася мало помітна іронічна посмішка. Він покликав офіціанта.

27 років тому

Юрген стояв на порозі з величезним букетом полум’яно-червоних роз:

- Дорога, Барбаро! Ти для мене стала сенсом усього життя! Все що я роблю – це для тебе і заради тебе. Дякую, що ти з’явилася в моєму житті і наповнила його справжнім сенсом. Я люблю тебе, і буду любити завжди! З днем народження, кохана! – він простягнув їй квіти. Перед тим, як взяти їх, вона витягнулася та довгим поцілунком поцілувала його в губи:

- Дякую, милий! Ти у мене найкращий!

- Я обіцяв, що сам приготую якусь складну і смачну страву для тебе на день народження, - його тон змінився на жартівливий, - отож, Ганц, занось!

У кімнату увійшов худощавий хлопець з великими круглими окулярами на носі. В руках у нього була величезна таця з покритою фольгою стравою, що виглядала досить комічно в порівнянні з його худорбою.

- Став сюди, - командував Юрген.

- І що ж ти там таке наготував, - принюхуючись, запитала Барбара.

- Отож, - святково почав Юрген, - на честь цього знаменного свята, презентую тобі плід прочитаної кулінарної книги, чотирьох походів у магазин та п’яти годин на кухні – Окунь по старовинному бранденбургському рецепту з білим вином.

Барбара почала заливатися сміхом.

- Що? Що таке, кохана? – не міг зрозуміти Юрген.

- Не хочу тебе засмучувати, милий, - вона не могла стримувати сміх, - але я забула тобі сказати, що я з дитинства не їм риби. Але це нічого, я впевнена, що нашим гостям твоє кулінарне мистецтсво сподобається. Ти у мене найкращий, - підсумувала вона і поцілувала розгубленого Юргена в щоку.

Їй виповнювалося 23 роки.

Четвертий день

Юрген мав прекрасний смак. Він завжди дуже стильно одягався, вона зауважила це ще по фотографіям на сайті знайомств. Біла сорочка на випуск, що окреслювала його накачану фігуру, сірий джинсовий піджак, що неймовірно підходив під його попільного кольору волосся та джинси з сильним ефектом потертості. І вони були не мішкуваті, як часто бувало у чоловіків за 50 (особливо в Тернополі), але також підкреслювали красу його фігури.