Епілог

Минуло два місяці. 

      Чарльз Редстоун, Ніколас Блекк і Кароліна Хеллфайр стояли у дворі королівського замку в Вестморі і дивилися на величезний білий кристал, що був місцевою реліквією. Він стирчав з підземлі, і височів над ними, як мовчазний свідок минулих і майбутніх подій, холодний і байдужий до всього. Сніг, що пустився кілька годин тому вкривав подвірʼя білим покривалом так швидко, що прислуга не встигала розчищати доріжки для титулованих гостей нового Короля Північних Островів.

      — Через нього тут не діє магія,— задумливо констатувала Кароліна.

      — Неймовірний артефакт…— кивнув Чарльз.

      — Немає точних доказів, що це через нього,— скептично хмикнув Ніколас.

      — Через що тоді? Хіба ти знаєш ще якусь можливу причину?— здивувався Чарльз.

      — Ні…— байдуже похитав головою Нік.

      — Він тут був завжди?— раптом спитала Кароліна.

      — Напевне,— знизав плечима Чарльз.— В літописах сказано, що тут ніколи не було магії.

       — Не розумію місцевих, вони живуть тут, добровільно відмовившись від сили…— зітхнула Кароліна.

       — Саме тому Острови ніколи не програвали жодних воєн… Їх територію не можуть захопити маги, бо вони тут безсилі,— знизав плечима Ніколас.— Місцеві жителі обернули цю слабкість собі на користь.

       Кароліна насупилась:

      — Якби я хотіла увʼязнити надмогутню істоту, я б зробила це там де вона найслабша…

       Чарльз усміхнувся зрозумівши, що вона має на увазі:

      — Цікава думка…

      Кароліна і Ніколас здивовано на нього поглянули:

       — Це те, про що я подумав?— шоковано спитав Ніколас.

        — Я ж не вмію читати думки,— загадково підморгнув їм Чарльз.

       На якусь мить запанувала тиша.

       — Ми знаємо королівську таємницю…— прошепотіла Кароліна Нікові.

        — Те, що ви знаєте — лише маленький шматочок таємниці… Та все одно — добре, що ви дали клятву мовчати.— Чарльз зітхнув і поглянув на двері з яких вони сюди прийшли:— Ходімо всередину, скоро початок.

        Він повільно пішов до замку. Кароліна і Ніколас провели його задумливими поглядами.

         Кароліна вже відкрила рота, щоб озвучити свою думку, але Нік зупинив її жестом:

        — Ні, Кароліно, навіть не починай…

        — Ти ж навіть не знаєш, що я хотіла сказати!— обурилася вона.

        — Що б це не було, воно виллється купою неприємностей, як завжди. Краше забудь одразу,— втомлено промовив він.

        Кароліна закотила очі і знову поглянула на кристал. Чомусь сніг на ньому не затримувався — одразу ніби поглинався всередину.

        — Ти поговорив з нею?— спитала Кароліна провівши пальцями по одній з граней.

        — Ні… З нею неможливо лишитися наодинці…— зітхнув Блекк.

        — Допомогти?— зацікавлено поглянула на нього вона.

        — Буду вдячний,— кивнув Ніколас.

        Кароліна хотіла щось промовити, та побачила позаду нього в дверях знайомий силует. Вона невдоволено насупилася:

         — Слідкуй за нею, як побачиш, що швидко кудись сама пішла, йди слідом. Мені час, моя доля мене вже знайшла… Ніде від нього не сховаєся…

  ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••• 
    — Ваша Високосте,— з підозрілою посмішкою протягнув Едгар, цілуючи їй руку.

            — Рада вас бачити, Ваша Величносте,— ввічливо усміхнулася Клер.

           — Не уявляєте, як я радий,— промовив він. — Якби не думка, що тут зустрінуся з вами, я б не прибув в ці холодні землі…

            Клер на мить втратила дар мови від такого зухвалого залицяння. Хотілося висмикнути руку, та це б привернуло надто багато уваги до них.

           — Ваш Величність перебільшує…

           — Ні люба, я в передчутті дуже вигідного союзу,— від його посмішки їй стало ніяково. Клер розгублено озирнулася і зустрілася поглядом з Кароліною, що стояла поруч з своїм новим чоловіком. Між іншим Едгар продовжив:— Вибачте мені мою настирність, але Трістан натякнув, що не збирається розпоряджатися вашою долею без вашої згоди… Я був би несказанно радий, якби ви завітали з візитом до мого палацу, щоб ми могли ближче познайомитись…— Він знову підніс її руку до своїх губ.

           — Клер!— від несподіванки Клер аж підскочила і поглянула на Кароліну, що тихо підійшла.— О! Ваша Величність, моє шанування, вибачте що перервала вашу бесіду…

          Едгар закотив очі і відпустивши руку Клер обернувся:

          — Про вашу безцеремонність, леді Хеллфайр, ходять легенди.

          — Не перебільшуйте,— засміялася Кароліна і поглянула на Клер.— Люба, тебе шукала Амелія. Здається вона пішла на балкон, з якого видно місто…— Кароліна їй підморгнула.— Краще поквапся, це терміново.

          — Вибачте Ваша Величність,— Клер присіла в реверансі і поспішила втекти.

          Кароліна провела її поглядом і поглянула на ельфа.

           — Маю привітати вас,— усміхнувся він і покосився на демона, що щось обговорював з чорнокнижником, іноді зло зиркаючи на Кароліну.— Хто б міг подумати, що ви і є та сама особлива жінка, що призначена Самайну. Може з вами він не буде такий похмурий…

          — Враховуючи сюрприз який я йому приготувала,— усміхнулася вона,— скоро він буде ще похмуріший.

          Едгар здивовано звів брову:

          — Інтригує. Невже Елеонора не перебільшувала коли казала, яка ви підступна?

          Кароліна усміхнулася ширше:

          — Їі Величність, дещо упереджена.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Порив холодного морозного вітру овіяв її обличча, та вона все одно відчувала як палають  її щоки. Вона почувалася не як на коронації свого фіктивного брата, а як на оглядинах. Едгар відпускав надто двозначні натяки і явно розглядав їі як можливість вкласти союзну угоду. З неба повільно опускалися сніжинки, вкриваючи замок і прилеглі території білим покривалом, приховуючи всі гострі скелі і нерівності цієї холодної суворої місцевості. Неймовірно казковий засніжений пейзаж заспокоював і допоміг відволіктися від важких думок.