Розділ 22

     Джіа вирішила не ризикувати, як хлопці, стрибаючи в вікно з третього поверху, і побігла до запасного виходу, котрим вони користувалися, коли ходили на монстрологію. Серце шалено калатало від хвилювання. Те, що відбувалося, здавалося неймовірними, хоч вона, після відвертої розмови з Клер в королівському палаці, як ніхто, знала, що такий розвиток подій можливий. Швидко, перестрибуючи кілька сходинок за раз, вона почала спускатися сходами. Раптом побачила чотирьох потворних істот, що колись були людьми. Вони стояли біля дверей, що були її єдиним шансом на порятунок. Щойно вона зʼявилася в їх полі зору — вони одночасно повернули до неї свої бридкі голови. Джіа нерішуче застигла на місці, вагаючись: вступати в бій чи тікати.

       — Темрява, я не боягузка,— сама собі прошепотіла дівчина і стала в бойову позу, миттєво прикликаючи вогонь.
        Мерці рушили до неї розмахуючи зброєю. На кінчиках її пальців іскрило, вона змахнула руками, і спрямувала в двох супротивників, що йшли попереду, полумʼяну хвилю. Напівзгнилі лахи швидко загорілися, полумʼя моментально охопило їх повністю. Та вони згораючи продовжували рух , наближаючись і падаючи попелом вже біля її ніг. Джіа спрямувала нову хвилю магічного вогню на двох наступних і зробила кілька кроків назад. Притиснувшись до стіни, вона спостерігала, як зомбі догоріли і розсипалися по сходах.  Як згасла остання іскра, Джіа швидко спустилася і вискочила на вулицю.

       Обережно дівчина пройшла попід стіною і визирнула з-за рогу, в сторону парадного входу до університету. На подвірʼї ошивалися купа повернених мерців. Короткими перебіжками, ховаючись за деревами і кущами, вона добігла до звіринця і, лише заскочивши всередину, перевела подих.

        Тут було тихо і вогко. Звуки ззовні не долинали сюди зовсім.

        Генрі та Рік Мортон стояли недалеко від входу з мітлами і про щось захоплено говорили. Вони здивовано поглянули на галякану дівчину.

         — Джіа, ти чого?— здивовано спитав Рік.

         — Там… мерці… некромант… все погано…

          Рік та Генрі перезирнулися і покидавши мітли швидко підійшли до неї.

         Сіверій Хант визирнув зі свого кабінету і зацікавлено спитав:

         — Багато мерців?

          — Точну кількість не скажу… та чимало… Джек і Джастін мають привести інших…— вона озирнулася, бо саме рипнули двері.

           До приміщення увійшли брати дʼАрки з тими, кого їм вдалося вчасно попередити, і Марго Калло. Вона розгублено дивилася на присутніх учнів і заламувала руки, що тремтіли від хвилювання. Коли вони пробиралися сюди, викладачка мигцем бачила зомбі і це не вкладалося в її свідомості. Вона була налякана, спантеличена і відчувала, що не може, навіть, припустити можливий варіант виходу з цієї халепи.

           Хант зник в своєму кабінеті і заторохтів якимись склянками.

           — Що там за новини погані, крім того, що ми бачили?— нетерпляче спитав Ден.

           — Ми підслухали,— схвильовано почала Джіа.— Вони збирають студентів в підвалі, а  некромант сказав, що Кароліну стратять. З ними в змові наша Дженні… в неї королівська аура.

           — Як таке можливо?— здивувався Генрі.

           — Дженні?— перепитав Рік шоковано.

           — Це ще не все, вона зачаклувала Блекка та Тріппо підкорювальним порошком,— додав Джастін.— Вони тепер її маріонетки.

           В приміщенні запанувала тиша. Котру порушив Хант. Він вийшов з свого кабінета і спокійно тицьнув Марго кружку з якимось напоєм.

           — Випий і заспокойся. Здається, ми лишилися з тобою вдвох, розбиратися з кризою,— незворушно промовив він.

           Калло подякувала, взявши посудину тремтячими руками і зробила ковток.

           — Як з нею розібратися?— з розпачем в голосі спитала Марго.— Кароліну стратять, тут мерці, некроманти, ще й Ніколас з Леоном у них… В нас немає шансів…

           Хант поглянув на неї, як на малу нерозумну дитину, що загубила улюблену іграшку і робить з цього трагедію всесвітнього масштабу:

           — Я певен, що Кроліна викрутиться, її ж неможливо вбити, в неї є Лич. І купа прихильників… За неї не хвилюйся. А стосовно Університету, то ще не все втрачено. Чи ти думаєш, що маючи таких ворогів, вона не готувалася?

           — Що ви маєте на увазі?— зацікавлено спитав Хеллон.

           — Ви знаєте, що раніше в Блекморі не було звіринця? Вона знайшла мене сорок пʼять років тому, і запропонувала роботу викладачем. І хотіла щоб саме я і ніхто інший був тут… Бо знала, що я бачив мерців в бою. Двісті пʼятдесят років тому, вони були на нашій стороні. Ми перемогли у Великій війні, бо Дрейк Безсмертний дав Віларійцям смертоносне військо, що зупинило наступ ельфів. І потім він це військо заховав подалі від столиці в глушині… Через сто років потому, на місці поховання армії мертвих побудували Університет. Мабуть ви здогадуєтеся який саме,— хитро всміхнувся він.

          — То пʼятдесят років тому, Дрейк приходив сюди за військом?— здивовано спитав Рік.

         Хант кивнув і продовжив, поглянувши на Марго:

          — Вона готувалася весь цей час, збирала тут найкращих і прораховувала варіанти. Вона не розповідала мені всього, та я знав досить багато щоб в разі кризи тримати ситуацію під контролем. Ми втратили Ніколаса та Леона, але в нас є ти, і ти в силах їх врятувати,— він підморгнув Марго.

          — Я можу зварити протиотруту…— нарешті осяяло Марго.

           — Моя лабораторія в твоєму розпорядженні,— він зробив запрошувальний жест.

        Двічі їй повторювати не треба було, вона віддала йому кружку і побігла хазяйнувати.

        Хант провів її поглядом і поглянув на студентів:

          — А ми з вами маємо зайнятися зомбі і звільнити студентів.

         Генрі підійняв руку:

          — Ми з Ріком знаємо де таємний хід до підвалу, студентів можна вивести через нього.