Розділ 21

      Чарльз сіпнувся був до неї, але Трістан втримав його за руку і тихо промовив:

     — Не втручайтеся, Ваша Величносте, зробите гірше.

     Розпорядник взяв Кароліну за лікоть міцною хваткою і потяг геть з зали. Елеонора провела її переможним поглядом, та щойно заговорив Самайн посмішка зникла з її обличчя.

     — Леді Амелія, Ваша Високосте, вам краще почекати в сусідній кімнаті. Ця справа вас не стосується. Нам варто дещо обговорити.

     Амелія кивнула і вивела Клер за руку.

     Елеонора здивовано поглянула на нього:

     — Що тут обговорювати? Вона винна і має понести покарання.

     — Як на мене доказів її вини замало,— промовив неквапливо демон.

     Алістер з усмішкою сказав Едгару:

     — А вже думав, що це буде чергове нудне засідання…

     — Вона визнала, що застосовувала силу,— не вгамовувалася ельфійка, ігноруючи репліку вампіра.

     — Так, але що саме вона йому навіювала ми не знаємо…

     — Ви просто не знаєте цю жінку і гадки не маєте наскільки вона підступна…

     — Навпаки. Я чудово знаю її, і з її підступністю добре знайомий,- усміхнувся Самайн.

     — То вона і вам щось навіяла,— впевнено заявила Елеонора.

     — На мене її магія не діє. Не буду заперечувати, вона намагалася вплинути на мій мозок.

     — Що ж вона вам навіювала?— зацікавився Адріан.

     — Хотіла щоб я повірив, що вона з вогняних демонів і не ставив зайвих питань. Саме тому я і підозрюю, що те, що вона навіяла Редстоуну, не обовʼязково може бути повʼязане з його почуттями до неї.

      — Не важливо що вона там йому навіювала,— зло промовила Елеонора,— Вона впливала на мозок короля, і визнала це. Вона винна і має бути негайно покарана.

      — Негайно не вийде, Ваша Величносте,— похитав головою Алістер,— Вона вагітна, ми не можемо її покарати зараз.

       Самайн здивовано повернув до нього голову, Чарльз застиг на місці, Елеонора шоковано поглянула на Чарльза.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

   Тим часом в Університеті. Дженні Сторн стрімко йшла коридором другого поверху, на ходу промовляючи заклинання і роблячи магічні жести руками. З кінчиків її пальців відходило сіре мерехтливе сяйво.

     Босими ногами вона ступала на камʼяну підлогу відчуваючи не лише холод каменю, а і те, як поступово з кожним кроком росте її сила. Надто довго вона приховувала свою суть, надто довго ховалася в тіні, прикидаючись простою дівчиною, племінницею архімага, нареченою якогось чиновника, що негідний навіть дивитися в її сторону. Вона народжена правити. І настав час їй отримати владу. 
    Зла усмішка сяяла на її обличчі, поки вона промовляла чарівні слова. 
    Тіні, що ховалися навколо, на яких була спрямована її магія, матеріалізувалися, відчуваючи пекельний жар навколо себе. Повітря тисло на них змушуючи покинути територію університету.

     Дженні зупинилася і різко опустила долоню на підлогу:

      — Забирайтеся геть!— від її руки навсібіч пішла хвиля потужної енергії, що відкинула небажаних спостерігачів геть за межі університету, сформувавши навколо непроникний барʼєр.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Клер стурбовано стояла поруч з Амелією і дивилася на двері, за якими проходовжувалася Рада Правителів.        

     — Що тепер буде?— спитала вона тихо.

      — Якщо її не врятує диво, то все погано…— насупившись, промовила Амелія.

     — Наскільки погано?

     — Вона зізналася, що впливала на мозок свого короля — це смертна кара.

     Клер злякано поглянула на Амелію.

     — Як смертна кара?… Невже не можна нічого зробити?

     — Почекаємо, може вони дійдуть до голосування. Тоді, якщо троє з них проголосують на користь Кароліни — смертну кару скасують і змінять на увʼязнення в підземеллях…

     — Але наш король не зможе голосувати?

     — Нажаль,— зітхнула Амелія. — Та Трістан точно голосуватиме за помилування.

      Клер з важким серцем підійшла до вікна і задумливо поглянула на безмежні похмурі гори вдалині.

       Минуло кілька хвилин і з дверей вийшов невдоволений Самайн разом з Трістаном.

       — Що там?—нетерпляче спитала Клер.

       — Зʼявилися нові факти…— ніяково промовив Трістан.

       — Ми зробили перерву, бо Елеонорі треба посваритися з Редстоуном…— буркнув демон.

        Ніби нізвідки з кутка вийшов чоловік в чорному і стрімко підійшов до нього. Він квапливо почав щось розповідати і чим далі він говорив тим похмурішим ставав Самайн.

        — Прокляття…— вилаявся він і, повернувшись до Трістана промовив.:— Треба закінчувати з цією радою, скоро повернуся, маю терміново поговорити з Кароліною.

        — Щось трапилося?— спитав той.

        — В Блекморі якась дівка з королівською аурою наклала чари на Блекка і закляттям вигнала тіней з території університету.  Підозрюю, що це лише початок,— він зник в тінях, лишивши їх переварювати почуте.

         — Господи, хто?— шоковано спитала Клер. Щойно вона почула про Ніка, її серце на мить зупинилося.

          — Дженні Сторн, Ваша Високосте,— промовив чоловік в чорному, схиливши голову.

          — Ви впевнені?— спитала вона в нього, помітивши, як змінився в лиці Трістан.

          — Звісно, ваша високосте. Особисто бачив, як вона запечатала магією вашу кімнату, ми не змогли пробратися всередину, але знаємо, що там двоє студентів, Олівер ДʼАрк та Іона ле Флер.

           — Що вона зробила магістру Блекку?— тихо спитала Клер, з острахом.

           — Ми не знаємо. Вибачте я маю йти,— він знову схилив голову і повернувшись в куток зник в тінях.

          Поглянувши йому вслід Трістан вибачився і повернувся до зали засідань.
          Клер повільно опустилася на софу і дивлячись перед собою порожнім поглядом намагалася осягнути все, що почула. Що з Ніком? Чому Дженні це зробила? Навіщо? Невже вона допомагає Валентайну? Що робити?