Розділ 20

        Минув відносно спокійний тиждень. 
      Сьогодні мала відбутися Рада Правителів.

       Кароліна останні два дні була схвильована і передчувала недобре.  Найстрашнішим недобрим знаменням для неї стало те, що її єдиний надійний захист і план "Б" на всі випадки життя безслідно зник.
          Хеллфайр задумливо дивилася на викладачів університету, що зібралися на викладацьку нараду. Вона знервовано стукала нігтями по поверхні столу і досі не промовила жодного слова.

    — Кароліно… щось трапилося?— нарешті тихо спитала Марго, через кілька хвилин мовчазного очікування.

    — Так… Думаю, ми всі в небезпеці… Вам всім відомо, що в мене є ворог, котрий заприсягнувся знищити все, що мені дороге…— Почала Кароліна, вона підвелася з крісла і важко зітхнула:— кілька тижнів тому Анна де Халл відбула в столицю по сімейним справам, через деякий час вона написала листа, що справа невідкладна і вона затримається… Вона мала повернутися три дні тому, але перестала виходити на зв’язок… Вчора я відправила Лича на її пошуки. Він теж перестав відповідати на мій поклик.

    — Боги, що з Анною?— злякано спитала Марго, і прикрила рот рукою.

   — Я перевіряв, в царстві мертвих її немає. Вона ще жива,— промовив Ніколас.

    — Некромант щось міг зробити личу?— з цікавістю спитав Хант.

     — Він живий, я добре його відчуваю, але він з якихось причин не може покинути те місце де він є…— знову зітхнула Кароліна.

     — Певно, знову втрапив в його пастку?— промовив Алекс.

     — Це недобре, особливо враховуючи, що сьогодні я вирушаю, в якості свідка, на Раду Правителів… Він фактично лишив мене без захисту. З самого ранку не можу позбутися відчуття, що я свідомо йду туди, звідки можу не повернутися…

      — Ти ж не будеш там сама,—  знизав плечима Ніколас.

      Кароліна поглянула на нього з сумнівом:

      — Якщо він вигадав, як позбутися Малганіса, він знайде і спосіб знешкодити Чарльза… Сподіваюся він не знає про іншого члена Ради, котрий може мені допомогти…— вона поглянула на стурбованих викладачів:— Доки мене не буде, будьте максимально уважні, і в першу чергу подбайте про учнів. Я впевнена, що він скористається цією нагодою.— Кароліна зупинила погляд на Алексові, і підштовхнула до нього теку, що лежала досі на столі:— Я хочу щоб ти вирушив до столиці і знайшов Анну. Вся інформація про неї і її рідних тут.

      — Чому ти не доручиш це демонові?— насупився Алекс.

      Кароліна змінилася в лиці і опустила очі на свої руки:

      — Мені краще не зловживати його послугами, надто висока ціна його допомоги.

      —  Добре, вирушу негайно,— кивнув Сентрокк.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Анна крізь сон відчула, як невідома енергія проходить крізь її тіло, збільшуючи життєву силу. Вона повільно розплющила очі і побачила поруч з собою прозору дуже знайому постать. Сил підвестися з ліжка не було, вона слабко посміхнулася пересохшими губами і прохрипіла:

    — Ніколи б не подумала, що останнім кого побачу будеш ти…

    — Зарано прощаєшся з життям, я встиг саме вчасно,- промовив Лич, пильно дивлячись в її бліде обличча.

    —  Який в цьому сенс? Ти потрапив в пастку і ми звідси не виберемося…

    Кімната в якій вони були не освітлювалася зовсім, тут не було жодного, навіть  маленького, вікна і панував моторошний морок. Жодному з них світло не було потрібне: лич бачив в темряві, а Анна володіла даром бачити енергії і приховане. Жінка лежала без сил на ліжку, виснажена і слабка, прикута важким ланцюгом за ногу. Лич бачив запалі щоки і моторошні кола під очима, що свідчили, про те, що вона пролежала тут в жахливих муках без їжі і води кілька днів.

    — Виглядаєш жахливо… Як давно ти тут?—  спитав він.

    — Декілька днів… тиждень… може більше… я збилася з ліку…

    —  Ти писала листа, що затримаєшся на тиждень.

    —  Вони мене змусили,—  зітхнула Анна, дивлячись в порожнечу.— Наслали хворобу на моїх рідних, обіцяли зняти чари, якщо піду з ними добровільно…

    — Я був у твоїх рідних, з ними все добре. Якщо не рахувати переляк від моєї появи.

    —  Дякую,— вона слабко всміхнулася.

    — Нас знайдуть і ти з ними побачишся,— промовив він, відчуваючи її відчай.— Я не дам тобі померти.

    — Це буде мабуть не скоро…

    Лич озирнувся, роздивляючись магічні символи на стінах:

    — Все залежить від того, кого за нами пошлють…Якщо тіней, то нас шукатимуть довго, Валентайн поставив захист, що вестиме їх в хибному напрямку… А поки є час відновити твої сили.

     — А якщо він здійснить задумане? Вбʼє всіх?

     — Всіх не вбʼє.— Він знизав плечима і з цікавістю поглянув на неї:— чому вони почали з тебе?

     — Я заважала... У когось в університеті особлива аура, я її відчула. Та сказати про це нікому не встигла... Спочатку мене викликали в міністерство і затримували там, по явно надуманному приводу, потім, коли я повернулася, аури в університеті вже не було, а за тиждень прийшла звістка, що мама і сестра захворіли невідомою хворобою...

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Клер обіцяла Трістану і Амелії, що буде поруч з ними сьогодні, тому чекала коли за нею хтось прийде. Вона одягла вишукану синю сукні, що робила її, як ніколи привабливою і дійсно схожою на принцесу. Дівчата весь ранок підколювали її намагаючись відволікти від хвилювання. Та Клер все одно нервувала. Не кожен має можливість бути присутнім на такій події. Вона побачить аж шістьох правителів одночасно... шістьох наймогутніших осіб, від рішення котрих залежали долі інших. Радувало, що вона не має з ними говорити. 
       Генрі наздогнав Клер перш ніж вона увійшла до аудиторії.
       Вона здивовано підійняла брову: весь тиждень він уникав будь якого спілкування, ходив похмурий і задумливий.

      —Я говорив з батьком...— нерішуче промовив він не підіймаючи на неї очей.— Ми скасуємо заручини. Без шкоди для твоєї репутації, звісно. 
      — І яка буде причина?— з цікавістю спитала дівчина.