Розділ 19

     Була вже пізня ніч, коли Кароліна різко прокинулася. Місячне світло пробивалося крізь відчинене вікно, десь знадвору чувся віддалений рик якогось звіра. Що саме змусило її прокинутись вона не знала. Кілька хвилин вона просто дивилася перед собою, як раптом в неї зʼявилася нова ідея, як спробувати позбутися кайданів. Якийсь час вона лежала  і обдумувала деталі. Підвівшись підійшла до столу і заходилася збирати необхідні інгредієнти. Запаливши свічки, вона розставила їх колом на підлозі. Взяла кинджал і увійшла в коло. Повільно вона почала читати слова заклинання. Її голос став все голосніше, свічки мерехтіли ніби в такт її голосу.

     Коли настав час, жінка рішуче різонула долоню кинджалом і шоковано замовкла, не договоривши заклинання до кінця. Не вірячи своїм очам вона стояла і дивилася, як з вістря ножа  впала крапля. Повільно Кароліна перевела погляд на руку: кров стікала з рани і падала на підлогу, виблискуючи сріблом в світлі свічок…

••••••••••••••••••••••••••••••••

       Прохолодного раннього ранку Клер з дівчатами вийшли на полігон, де мало проходити практичне заняття по захисту від негативного впливу. Навколо полігону зібрався натовп з студентів, котрі явно чогось чекали.

      — Що відбувається?— здивовано озирнулася Клер.

      — Сьогодні в бойових магів і темних, теж практичне по захисту, а викладачі допомагатимуть Тріппо і будуть слідкувати за безпекою,— з усмішкою сказав Рік.— Ви перші, ми за вами, потім старший курс бойових магів. Сьогодні легко не буде.

      — Чому?

      — Лекції Леона Тріппо може й не цікаві, а от його практичні заняття найкращі і найвидовищніші. В жодному університеті такого немає.— Рік вказав рукою на стіл, що стояв збоку, з трьома чорними скриньками:— в кожній скрині прокляття, унікальні для кожного з нас. Викладачі будуть спостерігати і оцінювати нашу поведінку, реакцію і вправність.

       — Щось мені вже це не подобається…— насупилася Іона.

       — Зараз Лич відкриє першу диво скриньку, і почнуться веселощі…— багатообіцяюче усміхнувся Рік.

    Холодний вітер ганяв поодинокі пожовклі листочки по полю. Похмуре сіре небо не віщувало нічого доброго.

       Ніколас  та Кароліна чекали на інших викладачів біля столу. Блекк задумливо дивився на купку першокурсниць, що про щось говорили з Ріком Мортоном. Серед них була Клер, саме тому вони і привернули його увагу. Поруч з обʼєктом його важких роздумів стояла Дженні Сторн.

      — Я говорив з Леоном,— задумливо промовив він.

      — Що каже Леон?— зацікавлено спитала Кароліна, швидко знайшовши очима «підозрілу» студентку.

      — Він стверджує, що та була дуже схожа на неї, але не вона.

      — Як так? Він певен у цьому?— насупилася жінка.

      — Каже, що ймовірно був під дією чарів…

      Кароліна вилаялася.

      — Це погано... Все одно треба наглядати за нею...

     Вона задумалась, пильно стежачи за дівчиною і важко зітхнула.

      — Як ти?— спитав Нік обережно.

      — Трохи нудить…— не думаючи відповіла Кароліна. Поспішно припнувши язика, вона  з підозрою поглянула на нього.— Чому ти цікавишся?

      — Чув, що ти втратила свідомість на уроці…

      — Хто сказав?— здивовано спитала.

      — Не важливо,— відмахнувся він.— Що з тобою відбувається?

      — Нічого смертельного, не хвилюйся, це тимчасове…

      — Ти так переживаєш через Алекса, чи причина в браслетах?

      — Жоден з варіантів,— зітхнула вона і застигла на місці, помітивши Сентрокка, що йшов до полігона.

      — Важко тобі буде викинути його з голови, якщо він буде тут…

      — Я вже ніколи не викину його з голови, Ніколасе, бо в мене тепер назавжди буде маленьке нагадування про нього…— зітхнула Кароліна і відвела очі.

      — Маленьке нагадування?— не зрозумів Нік. Якусь мить він в голові складав докупи всі симптоми, потім тихо спитав:— Я правильно все зрозумів?

      — Я думки читати не вмію…— усміхнулася Кароліна.

      — Як це трапилося?— здивовано спитав.

      Хеллфайр повернула до нього голову і хитро всміхнулась:

      — Тобі розповісти все в деталях?

      Ніколас закотив очі:

      — Ні, мені не треба це знати…

      Кароліна засміялася помітивши, як він зніяковів.

      Тим часом Алекс підійшов ближче і стримано привітався. Кароліна одразу змінилася в обличчі і почала робити вигляд, що її турбує якась складка на її чорній сукні. Сентрокк став поряд. Запанувало ніякове мовчання.

      За кілька метрів від них до Ріка і дівчат підійшли Генрі і Ден.

       — Ви знову найкращі друзі?— з посмішкою спитала Джіа.

       — Ми владнали всі питання,— буркнув Редстоун.

       — Так, Генрі вже заспокоївся,— хихикнув Хеллон.

       — Через вашу суперечку, тепер всі знають надто багато деталей вашого з Клер особистого життя,— дорікнула Іона. 
       — Давайте закриємо цю тему?— невдоволено запропонував Генрі.

       Клер кинула на нього засуджуючий погляд і зітхнувши поглянула в бік. 
      — Дженні,— скориставшись паузою, промовив Рік,— ми можемо поговорити? 
      Неохоче дівчина кивнула і вони разом відійшли. Джіа поглянула їм вслід і задумливо промовила:

      —  Вам не здається, що Дженні повернулась якась тиха і задумлива?

      — Мабуть справа в її заручинах,— знизала плечима Іона. 
      — Ви всі повернулися дивні,— усміхнувся Ден,— окрім тебе,— додав він поглянувши на Іону.— Ти була такою і до поїздки. 
      Іона насупилася  і ляснула його по руці.

       — Тріппо йде...— промовила Джіа, помітивши викладача.— Зараз почнеться. 
      З появою Леона всі зайві студенти вийшли за межі полігона, чекати своєї черги. Тріппо неспішно увійшов і наблизившись до викладачів, привітався з ними. Вони обмінялися кількома репліками і нарешті зʼявився Ректор-Лич. Його усмішка не віщувала легкого випробування, було очевидно, що він постарався на славу, готуючи свої капості.