Розділ 18

    Клер з Амелією вийшли на зелену галявину біля озера. Серена озирнулася і промовила:

     — Маємо спробувати взяти під контроль цю твою здібність. Якщо все вийде, то повернешся в університет самостійно.

     — Навряд в мене вийде це повторити, я була дуже зла…— похитала головою Клер.

     Амелія по доброму усміхнулася:

     — В тебе вийде, ти робила це вже, отже здатна повторити. Не привʼязуй силу до емоцій. Водою має керувати не серце, а розум.— Вона махнула рукою в бік.:— Он там гарний кущ, спробуй думати саме про те місце, змусь воду тебе перемістити туди.

      Клер глибоко вдихнула  і заплющила очі.

      — Розслабся,— тихо промовляла Амелія,— відкинь емоції, почуй воду, відчуй її… Активізуй силу, приклич кожну краплю окремо і всі разом…

      Клер слухняно виконувала кожну настанову, вона чула шум води і відчувала її навколо себе. Легким порухом пальця вона змусила краплини води піднятися в повітря і кружляти навколо себе.

       — Обʼєднай їх…— продовжила серена.

       Краплини зʼєдналися в суцільний водний пласт, що хаотично рухався навколо дівчини. Клер відчувала кожну краплину, і усвідомлювала свою владу над ними. Її свідомість повністю звільнилася від зайвих думок, вона відчувала цілковите умиротворення, без жодного хвилювання і тривог. Все зникло. Клер не відчула, як її ноги відірвалися від землі… Водна сфера почала повільно підіймати її вгору.

        — Не поспішай,— тихо промовила Амелія, затамувавши подих,— ти маєш стати одним цілим з водою…

        Раптом сфера розлетілася краплями навколо, а мокра до нитки Клер гепнулася на одне коліно, на мʼяку зелену траву.

        — Не вийшло…— зітхнула вона розчаровано, підводячись.

        — Зате, як ефектно впала,— усміхнулася Амелія.

        — Це безнадійно, лише сукню намочила…— Клер критично оглянула свій зовнішній вигляд.

        — Я знаю, що не так,— промовила впевнено жінка.— Ти просто прикликаєш воду до себе, а маєш пропустити її крізь себе, злитися з нею, розчинитися в ній. Давай спробуємо ще раз?

        Клер кивнула і заплющила очі. Звідусіль навколо неї почала знову збігатися вода, тоненькі струмочки стікалися докупи і тяглися до неї, скупчуючись і формуючи нову сферу. Вона відчула всепоглинаючий спокій і дозволила водному потоку, що кружляв навколо неї, пригорнутися до неї, обійняти своїми теплими обіймами, вона нарешті відчула себе одним цілим з потоком…

        Амелія, не дихаючи дивилася, як сфера з дівчиною почала відриватися від трави, тіло Клер ставало прозорим і ледь помітним. Поодаль, біля «гарного куща», почала формуватися така ж сфера  порожня всередині, поступово в тій іншій сфері почав зʼявлятися жіночий прозорий силует, а в цій його вже не було. Сфери вибухнули хвилею бризок одночасно.

         Клер впала на одне коліно і здивовано озирнулася на Амелію:

          — В мене вийшло?

          — Вийшло,— кивнула задоволено жінка.— Ходімо переодягатися і пити чай.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Ввечері в їдальні принц невдоволено стояв біля вікна, занурений в свої думки.
     Помітивши як Хеллон увійшов,  Генрі рішуче рушив йому назустріч. Ден вічував на собі зацікавлені погляди інших студентів і вперше не був радий, що перебуває в центрі уваги.

     — Нічого не хочеш пояснити?— спитав Редстоун явно налаштований агресивно.

     Хеллон нагородив його невдоволеним поглядом:

     — А що тут пояснювати твоя наречена вимістила на мені весь свій гнів, які пояснення ти хочеш почути?

      — Що ти їй сказав?— допитувався Генрі.

      — Нічого особливого. Вона вже була на нервах, якби не на мені, так на комусь іншому зірвалась би. Твоя ж наречена, ти маєш знати, що її турбує.

      — Нічого її не турбувало,— буркнув принц.

      — Ти геть сліпий?— здивовано спитав Ден.

      Вони не помітили, як учні за сусідніми столиками затихли з цікавістю спостерігаючи за ними.

       — Так, може вона й була трохи не в настрої, але через тебе…

       — Через мене?— різко перервав його Хеллон,— це сталося через те, що дехто не в змозі змиритися з відмовою!.. Ти навʼязав їй заручини не спитавши її думки! Подорослішай вже, Редстоун, не можеш втримати — відпусти…

       Генрі зло блиснув очима, в його руках зʼявилися прозорий магічний меч:

       — Ти пхаєш носа не в свої справи, Хеллон,— прошипів він, краєм ока помітивши, що всі хто був поруч відійшли від них подалі.

       — Ти не перший хто мені це каже,— криво усміхнувся Ден і прикликав останні залишки своєї сили: в руці зʼявився вогняний меч.— Ви двоє змовилися, чи що? Спочатку Клер спробувала мене вбити, тепер ти дістав зброю…

        — Не хвилюйся, вбивати не буду,— зло сказав Генрі.— Лише відріжу тобі твого довгого язика…

        Стрімко він кинувся на нього. Ден прудко відбив удар і замахнувся у відповідь. Генрі прогнувся назад — лезо пролетіло над ним, не зачепивши. Він знову люто змахнув мечем, та Хеллон вчасно виставив меч, зупинивши лезо. З хвилину вони билися на мечах, вправно відбиваючи атаки один одного. Раптом зброя демона зникла.

        Вожко дихаючи Хеллон розвів руками:

        — Я виснажений, вітаю, Редстоун. Що тепер робитимеш?— він зло усміхнувся, чекаючи подальших дій від Генрі.

        — Я можу начистити тобі пику і без зброї,— прошипів Генрі, сховавши зброю. Він кинувся на Дена з кулаками. 
      Студенти, присутні в їдальні, з азартом спостерігали за бійкою. Хлопці не шкодували один одного, щедро роздаючи тумаки. Кулак Генрі впечатався в щелепу Дена. Хеллон усміхнувся і, сплюнувши кров, заїхав принцу в пренісся. Генрі заричав і люто кинувся на супротивника...
       Їх запекла бійка тривала кілька хвилин, раптом невидима сила відкинула їх один від одного і підійняла в повітря. Помʼяті, в саднах і заляпані кровью, вони здивовано озиралися, зависнувши в повітрі, намагаючись зрозуміти, хто посмів застосувати проти них силу. В дверях стояв невдоволений Ніколас Блекк, і тримав їх своєю магією високо над підлогою. 
      В залі запанувала тиша, яку порушував повільний монотонний стук підборів по камʼяній підлозі. Навмисне неспішно Кароліна увійшла до їдальні і стала так, щоб її було видно обом забіякам.