Розділ 17

       Кароліна з виразом цілковитого нерозуміння слухала Алекса. Купа питань крутилися в голові, але вона мовчки дивилася на нього.  Як? Куди? Навіщо? Поки він був тут, важко було зосередитися на зникненні Клер. 
         — Це була магія переміщення, трохи незвичним способом, але магічний відбиток належить Клер, тобто вона зробила це сама, без стороннього втручання. 
         — Зрозуміло...— кивнула Кароліна. 
         — Краще звісно швидще вирахувати куди саме вона могла потрапити, сумніваюся, що вона зробила це свідомо, тому немає гарантії, що це місце безпечне.

        — Це має бути місце де вона вже була?— з надією спитала вона.

         — Ймовірніше за все... я маю дещо уточнити, чи могла вона повернутися до дому?

          Кароліна насупилася обдумуючи наскільки це можливо теоретично:

          — Навряд... Зворотньої дороги немає, жодному не вдалося повернутися... 

         — Добре, тоді зʼясовуй куди вона могла втекти, а в мене урок у темних...— Кивнув він і вийшов з кабінету.
          Кароліна поглянула йому вслід і зітхнула:

        — Де ваш мілорд, коли він потрібен?— спитала вона у, здавалося, порожньої кімнати. З дальнього темного кута вийшов найманець, що ховався в тінях і мовчки кивнувши розтанув.

        Жінка підвелася з-за столу і підійшла до вікна. Вона знову не знала що робити, знову відчувала свою безпорадність. Вона навіть не могла знайти для себе пояснення, що сталося. Може поспілкувавшись з Хеллоном, ситуація проясниться, та поки все було дуже таємниче і незрозуміло.

         — Мені сказали я тобі потрібен,— зробивши наголос на останньому слові промовив Самайн.

         Кароліна обернулася і поглянула на нього:

         — Мені б не завадила допомога.

         — Пошук зниклих принцес не входить в перелік заходів для захисту університету,— хитро блиснув очима демон.

         Хеллфайр насупилася:

         — Тобто ти не допоможеш?

         Він підійшов впритул і з усмішкою промовив:

         — Альтруїзм не входить в перелік моїх чеснот, Кароліно.

         Вона підвела на нього очі:

         — Не хочеш як хочеш, попрошу когось іншого,— і ображено відвернулася до вікна.

         Самайн вилаявся і закотивши очі зітхнув:

         — В мене зараз є кілька вільних тіней… Не хотілося б щоб з нею трапилась якась халепа, раптом до цього замішаний Валентайн…

         Кароліна переможно усміхнулася:

         — Дякую.

         — Подякуєш потім,— прошепотів він їй на вухо і розтанув в повітрі.

        Хеллфайр полегшено зітхнула і опустилася в крісло, куди б Клер не занесло, тіні її точно знайдуть. 

         Двері кабінету з гуркотом відчинилися. Ніколас стрімко увійшов і обпершись руками в стіл пильно поглянув на Кароліну:

         — Що трапилось?— його роздратування відчувалося фізично, таким суворим був його погляд. 

          — Я не знаю. Алекс каже, що вона просто кудись перемістилася, він відчув сліди переміщення… але причин я не знаю. З Хеллоном я ще не говорила, його приведуть щойно він прокинеться. Хлопець витратив всі свої сили на захист від її атаки, зараз спить,— швидко проговорила вона. 

         — Куди вона могла переміститися?— насупився він.

         — Біс його знає…— зітхнула Кароліна і повільно опустилася в крісло.

         — Якщо це Валентайн?

         — Ніхто чужий не проникав на територію університету, дистанційно таке зробити було неможливо…

         — Звідки ти знаєш?

         — Тут на кожному кроці тіні, Нік, невже ти думаєш, що я не вжила ніяких заходів, щоб убезпечити учнів і себе від того навіженого…

         — Ти знову звʼязалася з Самайном?— звів він брову.

         — Це була ідея Лича, я тут ні до чого…— Знизала вона плечима.— До речі, він допоможе шукати Клер.

         — Хоч якась користь від твоїх коханців…— пробубонів Ніколас, підійшовши до вікна і задумливо поглянувши на подвірʼя університету.

         — Він мені не коханець…— обурилася Кароліна.

         — Байдуже…— відмахнувся Нік, не повертаючись спитав:— Думаєш, вона зробила це сама?

         — Так, я думаю, це і є її особливе вміння… От тільки чому і куди вона втекла?…— Кароліна задумливо зітхнула, постукуючи пальцями по деревʼяній поверхні столу.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Тиха вода озера пішла брижами, що ставали більші, поступово вода почала підійматися в повітря, неспішно скупчуючись в сферу над поверхнею озера. Сфера росла, збільшуючись в обʼємах. Вода, що перебувала в постійному русі, оберталася навколо якогось невідомого центру тяжіння. Амелія вийшла на ганок будинку і, насупившись, спостерігала за досі небаченим дійством. Сфера стала вже таких розмірів, що в ній без проблем могла вміститися людина, і тоді  жінка помітила в середині нечіткий силует тендітної дівчини, котрий складався з більш щільної маси води. Сфера перемістилася вперед і зависла над порослим травою берегом. Раптом вона розірвалася і бризками розлетілася навсібіч, а на берег плавно опустилася промокла до нитки Клер. Вода  повільно, ніби за наказом, почала тонкими струмочками повертатися в озеро.

     Дівчина розгублено озиралася навкруг, не розуміючи, як вона тут опинилася.

      — Клер? Як? Що трапилося?— Амелія поспішно кинулася до неї.

      — Я не знаю…— розгублено прошепотіла дівчина.— Я була на уроці, дуже розлютилася… А потім раптом подумала, що мене все дістало і я не хочу там бути. І ось я вже тут…

      — Ходімо швидше в будинок, ти вся мокра, я знайду тобі одяг, ми випʼємо чаю і ти розповіси, що тебе так дістало в Університеті…

       Клер кивнула і слухняно пішла з нею в будинок.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Кароліна задумливо сиділа в кріслі, закинувши ноги на стіл. Поки ніхто не бачив, можна було не вдавати з себе серйозну сувору вчительку. Поруч був лише Ніколас, а він добре знав, що справжня Кароліна не та, яка ходить коридорами і владно керує університотом, а саме ця, що сиділа зараз гойдаючись в кріслі і задумливо гризла нігті.