Розділ 15

        Кароліна стояла біля вікна і з відсутнім виразом обличча  дивилася на пейзаж заглиблена в свої думки. Поруч зʼявився Малганіс, помітивши її стан, він насупився і, навмисне голосно, зітхнув.

      — Чого тобі?— спитала вона беземоційно.

      — Треба щоб ти підписала деякі папери.

      — Поклади на стіл потім підпишу.

      — Добре,— кивнув він.— Але оце треба підписати зараз,— він простягнув їй лист пергаменту, що відрізнявся від інших кольором і щільністю.

       Кароліна кинула на нього погляд через плече і насупилася:

       — Це договір з Братством?— спитала вона, обернувшись і взявши документ до рук.

       — Так, я не міг його підписати сам, бо…

       — Бо в тебе немає крові,— закінчила за нього жінка.— Ти хочеш пустити Тіней на територію Університету?— здивовано спитала вона прочитавши перші кілька рядків.

       — Валентайн сказав, що знищить все, що тобі дороге, ми маємо захистити Блекмор,— промовив Лич.— Він некромант, я не зможу захистити від нього тебе і…

       Кароліна підвела на нього очі, зрозумівши, що він знає більше ніж треба:

       — Давно ти знаєш?

       — З тих пір як заборонив тобі алкоголь.

       — Чому не сказав?

       — Я чекав коли ти сама зрозумієш щоб побачити твоє обличчя, коли до тебе дійде… Я не знав, що все так завершиться у вас… Мені має бути соромно…— промовив він під її важким поглядом, здавалося вона прокручує в голові варіанти, як краще його вбити.

      Вона відвернулася до вікна:

       — Йди геть, Малганіс.

       — Є ще одне, що ти маєш знати,— нерішуче промовив він.

       — Що?

       — Завтра повертаються «Принцеса» з компанією з палацу, Блекк… і твій шпигун.

       — Він вже не мій,— поправила вона.— Нащо він тут?

       — Він досі наш викладач, заміну йому ніхто не шукав… Король вважає, що він потрібен для захисту від Валентайна.

       — Йди,— видихнула Кароліна і обперлася руками в підвіконня.

       Вже тиждень, як вони не бачилися. Тиждень вона змушувала себе перегорнути цю сторінку свого життя і забути його, викинути з голови і з серця. Щоб там не казали інші, та його почуття не повернуться. Вона тепер чужа йому. Просто знайома…

       Від однієї думки про своє становище на очі наверталися сльози. Майбутнє здавалося сірим, безрадісним і досить коротким, якщо ніхто не вбʼє нарешті Вільяма. Після того, що він зробив з Алексом, Кароліна боялася уявити, яким буде наступний його крок. Він пообіцяв позбавити її всього і всіх що їй дороге. Страх і розпач — єдине, що вона відчувала останнім часом. Вона знала, що не зможе впоратись з ним, не знала як його зупинити… Доки він десь є, вона не зможе спати спокійно. Вона почувалася слабкою, беззахисною і самотньою. Останньою краплею, що остаточно знищила її надію на те що все ще налагодиться, стало розуміння того, що вона до всього ще й вагітна.

         Сльоза скотилася по її обличчю і впала на пергамент, що лежав на підвіконні.

         — Договір треба підписувати кровʼю, а не сльозами,- почула вона знайомий трохи хриплуватий голос.

         Кароліна швидко змахнула сльози з обличчя і не обертаючись спитала:

         — Як ти сюди потрапив?

         — Лич мене впустив,— відповів Самайн.

         — Останнім часом він став надто самостійним,— невдоволено буркнула вона.

         — Може це тому, що ти поклала на нього всі свої обовʼязки? Твій Лич веде стихійну і бойову магію і встигає керувати університетом, поки ти цілий тиждень не виходиш з кімнати.

         Вона здивовано обернулася:

         — Він жалівся тобі на мене? Бачу ви останнім часом дуже подружилися…

         — Виявилося в нас є дещо спільне.

         — Що у вас може бути спільного?— спитала вона з явним сумнівом в голосі.

         — Ми обоє хвилюємося за тебе,— тихо сказав він.

         — Не варто, все зі мною добре,— промовила Кароліна і витерла нову сльозу.

         — Дозволь тобі допомогти,— сказав він підійшовши ближче.

         — Як ти можеш мені допомогти?

          — Для початку підпиши той бісів договір і я займуся безпекою твого Університету.

          Кароліна слабко усміхнулася і взяла до рук договір. Читаючи умови вона підійшла до столу і взявши перо на мить застигла:

           — Золото?— здивовано спитала вона поглянувши на нього.

           — Що золото?— насупився він.

           — Ціна за захист… ти ж казав, що не змінюєш умови,— сказала вона швидко написавши своє імʼя.

           — Я вирішив, що тобі зараз не до того…— розгублено промовив демон і пильно подивився на Кароліну, котра якось підозріло насупилася.— Ти що, розчарована?— здивовано спитав він.

           — Чого б я була розчарована?— спитала вона. Поспішно відвернувшись від нього, Кароліна почала шукати на столі кинджал.

           Миттю він опинився позаду неї, його руки ковзнули на її талію. Кароліна застигла в його обіймах і заплющила очі відчуваючи його гарячий подих на своїй шиї.

           — Тобі подобалося мене дражнити?— прошепотів він їй на вухо.— Не хвилюйся, люба ми продовжимо нашу гру, щойно ти викинеш з голови свого шпигуна. Твоя нянька заборонив мені навіть думати про тебе…

           — Хіба королю можна щось заборонити?— здивовано спитала Кароліна.

           — Він навів вагомі аргументи, а потім ще й почав погрожувати,— невдоволено промовив Самайн.

           Кароліна усміхнулась задумавшись, чим саме Лич міг йому погрожувати. Демон тим часом взяв її руку і легенько натис кігтем на шкіру її долоні. Кароліна притисла руку до пергаменту і він засяяв.

           — Все, тепер в кожному коридорі, в кожній аудиторії в кожному темному куточку, окрім кімнат гуртожитку, всюди будуть Тіні. Валентайн не зможе непоміченим потрапити сюди.