Розділ 14

   Генрі вмовив Клер погуляти в саду, тож тепер вони повільно йшли алеєю, вздовж квітучіх кущів троянд.

       — Клер,— нерішуче промовив  принц,— я розумію твоє небажання говорити про те, що сталося, але...

       — Але тобі кортить поговорити саме про це?— зітхнула вона.

       — Мене турбує лише одне питання... 

       — То спитай і ми закриємо цю тему,— нетерпляче сказала дівчина.

        — Батько не дозволяє мені побачитися з Річардом, до нього пускають лише його та Ніколаса Блекка... Що трапилося з ним? Йому теж дали якесь зілля як Алексу, чи...

        — Я бачила небагато, його забрали в іншу кімнату... що вони робили там, я не знаю,— промовила вона тихо.— Вибач, та більше нічого я сказати не можу. 
        — Вибач, що підняв цю тему,— винувато сказав він помітивши, як змінилося її обличча. Десь далеко почувся сміх Іони. Генрі поглянув в ту частину саду і спитав:— відвести тебе до дівчат?

         — Так, не можу ж я ховатися вічно,— натягнуто усміхнулася вона.

         Вони пройшли вглиб саду. Щойно дівчата помітили їх, вони замовкли, в очікуванні коли Клер підійде. Генрі не став підходити, провів її задумливим поглядом і пішов задавати питання батькові.

        Клер усміхнулася подружкам.

         — Люба, ти як?— спитала Джіа обійнявши її.

          — Вже все добре,— промовила Клер.— Це скінчилося... отже все добре...

          — Що саме скінчилося?— спитала обережно Дженні. Іона стукнула її веєром по руці, натякаючи на недоречність цього запитання. 
           — Вибачте, я не готова, говорити про те, що сталося... Спогади досі свіжі в моїй памʼяті... Це було жахливо...

           — Не треба про це говорити, ми потім про все дізнаємося...— Швидко заговорила Джіа знову схопивши її в обійми і кинувши на Дженні засуджуючий погляд.— Не думай про це, ми не будемо ставити жодних запитань. Головне, що ти з нами, в безпеці.

            — Дякую, дівчата,— вдячно кивнула Клер.

           Вони більше не підіймали небажану для Клер тему, прогулялися в саду, провідали Грея, розмовляючи про сторонні речі: свіжі плітки, підготовку до завтрашнього балу і скоре повернення до Університету.

 •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

       
      Дженні стояла поруч з нареченим і насупившись дивилася на танцюючі пари. Гарольд щось їй розповідав, та вона знову не слухала, поглинута своїми думками. Вона пильно стежила за однією парою. Клер та Генрі привернули її увагу. Вони мило про щось бесідували, кружляючи, Клер іноді всміхалася, та було видно, що думками вона десь не тут. Дженні нещодавно дізналася від Ізабелли, нащо саме потрібна була Дрейку Клер, і це не давало ій спокою. Клер якимось дивом була слабким місцем Ніколаса Блекка... Як? Чому саме вона? Що Ніколас в ній розгледів, чого не помічав у інших? 
        Інтерес до неї принца вона ще могла зрозуміти, вона була рівна йому по статусу, тут все було логічно, але що в ній знайшов неприступний темний маг — Дженні зрозуміти не могла. Дівчина відчувала заздрість і образу... Вона вважала себе гарнішою і розумнішою, набагато привабливішою, але він чомусь обрав Клер...

       Не лише Дженні спостерігала за цією парою, а й Ніколас Блекк не зводив з них очей. Вона була неперевершена  в цій темносиній сукні з відкритими плечима, що дивовижно відтіняла і підкреслювала її ніжну шкіру. Рука принца на талії дівчини не давала йому спокою, і те як вона іноді йому всміхалася, так щиро і мило водночас. Нік зробив ковток шампанського зі свого келиха, і поглянув на Діану, що щось йому розповідала. Вона сьогодні була гарна, певно збиралася з особливою ретельністю, щоб справити враження... Та вона вже давно його не вражала. Вона була одноманітна, передбачувана і іноді навʼязлива. Спілкування з нею скоріше було звичкою, ніж чимось більш теплим... Їх стосунки навіть дружбою важко було назвати. Він ніколи не обманював її стосовно своїх почуттів, та вона вперто вважала, що вони створені один для одного. Він навіть про прокляття їй розповів, та її це не бентежило.

         — Любий ходімо танцювати?— спитала Діана, коли завершилася одна мелодія і почалася інша, не дочекавшись його відповіді схопила за руку і потягла до центру зали. Нік невдоволено насупвся і вирішив, що після цього танцю зникне звідси під будьяким приводом.

         Він поклав руку на її тонкий, затягнутий в вузький корсет, стан і повів під мелодійну музику. Неочікувано для себе, він зрозумів, що саме ця мелодія грала в кабінеті Хеллфайр, коли він кружляв з Клер і на його губах зʼявилася усмішка.

         Цю усмішку помітила Клер. Вона вперше побачила його на балу, за два останні дні вони не зустрічалися і ніде в палаці не стикалися, вона взагалі почала думати, що він вже вирушив до Університету. Генрі простягнув їй келих шампанського, і саме коли вона робила ковток, помітила його. І те, як він всміхався Діані. Відстань між ними була менша ніж дозволяли правила, герцогиня виглядала напрочуд задоволеною, а Ніколас, котрий колись казав,  що ніколи не танцює, кружляв з нею, так органічно і природньо, ніби це його улюблена справа. 
         Клер насупилася, не розуміючи, як можна так цілувати одну, а потім на очах у всіх обімати в танці іншу.

         — Сподіваюся ти не робитимеш дурниць, як в Блекморі, Клер?- прослідкувавши за її поглядом промовив задумливо Генрі.— Ти моя наречена, і маєш дбати про свою репутацію. 

         — Про які саме дурниці йде мова?— насупилася Клер не розуміючи, що він має на увазі.

         — Я про те, що тебе бачили в покоях одного добре відомого нам викладача... В його ліжку,— додав він невдоволено.

        Клер різко повернулася і пильно поглянула йому в обличча:

         — Тобто тобі можна псувати мені репутацію, а я повинна про неї дбати?— роздратовано спитала вона.— І взагалі, вас, Ваша Високосте, не стосується в чиїх покоях я була і що робила.