Розділ 13

     Клер та Ніколас зʼявилися посеред зали для нарад в супроводі демона. Чарльз саме обговорював щось зі своїми міністрами, він здивовано підвів на них голову, не вірячи своїм очам.

     — Все скінчено, Редстоун,— промовив Самайн, до нього,— Угода виконана.— він повернувся до Клер і простягнув їй чистий свиток, що зʼявився нізвідки.:— Ти вбила мого ворога, я в боргу перед тобою принцесо, будь яка послуга від Братства Тіні безкоштовно, в знак подяки. Просто напишеш на ньому імʼя, коли буде потреба.—  Він озирнувся на інших:— Бувайте джентльмени.

      Зник в тінях, щойно пальці Клер торкнулися свитка. Вона поглянула на Чарльза і швидко присіла в реверансі.

       — Невже це правда? Дрейк мертвий?— недовірливо спитав Чарльз і поглянув на Ніколаса.

      — Так, Ваша Величносте,— кивнув Блекк.

       — Клер, як ви?— стурбовано спитав Чарльз поглянувши на дівчину.

       — Дякую, Ваша Величносте, все добре...— кивнула Клер.

       — Ви маєте мені все розповісти,— беззаперечним тоном мовив Чарльз. 

       — Леді ДʼАрк треба відпочити, а я вам все розповім, є дещо, що ви маєте знати, Ваша Величносте,— промовив обережно Ніколас, а Клер обурено поглянула на нього — він випроваджував її як малу дитину, котрій не варто бути присутньою під час дорослої розмови.

        — Так, звісно,— кивнув Чарльз,— Клер, люба, ви певно втомилися від пережитого... 

        Не встиг він договорити відчинилися двері і увійшов насуплений Генрі. Щойно він помітив Клер його обличчя засяяло. Не звертаючи уваги на батька і інших, він підскочив і міцно її обійняв:

         — Як же я хвилювався, дякувати Богам, з тобою все гаразд!— промовив принц.

         Клер шокована таким стрімким проявом його почуттів кинула скоса погляд на Ніколаса, більш ніякової ситуації вона й уявити не могла...  Вона помітила, як вмить спохмурнів його погляд. 

         — Зі мною все гаразд, не варто хвилюватися...— промовила Клер.— Мені нічим дихати, Генрі.

         — Вибач,— принц трохи відсторонився і лише зараз помітив Ніколаса.— Магістр Блекк, з поверненням.

         — Дякую, Ваша Високосте,— кивнув Нік. 

        Їх погляди зустрілися, якусь мить жоден з них не відводив очей, Чарльз помітив це і звівши брову поглянув на Клер, що не дивилася на них і явно воліла б бути десь на самоті в своїй кімнаті. Вона втомлено зітхнувши доторкнулася до скроні, ніби їй дошкуляв головний біль.

         — Все, леді потрібен відпочинок, ходімо Ніколасе, поговоримо... А Генрі поки відведе Клер до її апартаментів.— Король подав знак міністрам забиратися геть і вказав на крісла.— Відчуваю, що розмова навряд буде короткою...

       Генрі довелося відвести очі першому, він поглянув на наречену і кивнув:

        — Ходімо Клер...Я подбаю, щоб тебе ніхто не турбував.

       Вони пройшли до її апартаментів в повній тиші, вже біля дверей Генрі нерішуче промовив:

       — Якщо тобі щось потрібно, кажи охороні. Все необхідне принесуть. Відпочивай, я накажу нікого не пропускати до тебе, щоб тобі не заважали. Чи покликати дівчат, щоб тобі було не самотньо?

       — Ні, не треба... Вони будуть ставити питання, а я не готова відповідати...— похитала головою Клер.

       — Хочеш я побуду з тобою?— спитав він тихо.— Питань ставити не буду.

       — Дякую, але ні,— вона вдячно всміхнулася,— я хочу побути сама.

       — Добре, відпочивай,— кивнув він і провівши її поглядом пішов, сумно зітхнувши.

       Клер увійшла до своїх апартаментів і, зачинивши двері, притулилася до них спиною. Дівчина заплющила очі і важко зітхнула. Все, що трапилося не вкладалося в голові.

         За годину в двері її кімнати постукали. Клер здивовано підвелася з ліжка. Генрі обіцяв що її не потурбують, тому вона не чекала сьогодні візитерів. Обережно підійшовши, вона відчинила двері:

        — Ваша Величносте?— здивувалася.

       — Не розбудив?— спитав Чарльз.— Я не займу багато часу.

       — Заходьте,— Клер відчинила ширше запускаючи його всередину.— Ви хочете, щоб я розповіла про те що сталося?

        — Ні,— Чарльз почекав доки вона зачинить і спитав:— Королева до тебе ще не приходила?

       — Ні, а має?— насупилася вона.

       — Вона задає багато питань і скоро почне шукати відповідей сама. Тому я певен, що завітає до тебе... Маю прохання.

        — Уважно вас слухаю,— набравши повітря в груди промовила Клер , передчуваючи, що навряд чи це буде щось просте.

        — Коли вона прийде, нічого їй не розповідай. 

       — Як? Якщо вона питатиме...

       — Кажи, що я заборонив і ти нічого не знаєш... тебе тримали окремо і ти нічого не бачила, або взагалі була без свідомості... 

        — Ваша Величносте...— обережно почала дівчина.