Розділ 12

          — То нас сюди Смерть послала?— раптом порушила тишу Клер. 
          — Ні, тебе Життя послало, а мене з Малганісом — Хаос. Вони по черзі це роблять.— зітхнула Кароліна. 

          — Нащо?— насупилася Клер. 
          — Я так зрозуміла такі в богів розваги... 

         — Це обурливо!— вигукнула Клер.— Я не погоджувалася брати в цьому участь. 

          — Ніби я погоджувалася,— хмикнула Кароліна,— Чи інші... 

          — Ким ти була? До того, як потрапила сюди.

          — Я вчилася на третьому курсі театрального... — мрійливо сказала Кароліна,— В мене, можливо, було велике майбутнє... А ти?

           — Я вступила на фінансиста... — зітхнула Клер,— Не те щоб я про це мріяла, але чомусь це було важливо... 

           — Вони стерли всі радісні спогади, певно щоб ми не рвалися додому...

           — Це нечесно...

           — Знаєш, я довгий час заспокоювала себе думкою, що тут я потрібніша ніж була там... В якомусь сенсі ми всі впливаємо на історію і допомагаємо цим людям, чи істотам... Боги покладають на тебе великі сподівання і якщо найближчим часом ми не вирішимо питання, підмога прибуде лише через пів століття. І хто його знає кого обере Смерть наступного разу на ролль обраного. 
           — А якщо ми впораємося, якимось дивом, Смерть нікого не посилатиме?— задумливо спитала Клер. 
          — Навряд загибель Дрейка спонукатиме їх припинити гру...— усміхнулась Кароліна. — Новенький чи новенька прибуде обовʼязково. І ми про це швидко дізнаємось.

           — Як?— зацікавилася Клер. 
           — Бо всіх нас тягне один до одного, доля зводить чужих до купи, обʼєднує однією метою чи стравлює один проти одного, інакше нецікаво було б спостерігати... Зверни увагу, зараз троє з живих Чужих — ти, я і Малганіс, обʼєдналися проти четвертого — Дрейка. Наступний чужий зʼявиться біля твого порогу, бо книга Першого з нас в тебе.

           Клер важко зітхнула. Усвідомлення того, що на неї покладена особлива місія і лише вона в силах врятувати Ніколаса, тисло на неї, здавалося надважкою і непосильною ношею. Як зупинити того, кого не змогли вбити  Кароліна і Ніколас, набагато досвідченіші і сильніші ніж вона...

         — Яка його мета?— спитала раптом Клер.— За весь час ви жодного разу не говорили про плани Дрейка. Що йому треба? Чого він прагне? Не зараз, це зрозуміло. Що він планує робити коли позбудеться магістра Блекка?  Ви всі говорили, що неможна допустити його повернення, але не казали чому?

         — Якщо коротко, він влаштує кінець світу,— підбираючи слова промовила Кароліна.— Я не можу розповідати тобі деталі, бо звʼязана клятвою оберігати таємницю. Є дещо, що знає лише Чарльз. Дрейку потрібна ця інформація... Використавши її він знищить все. 
         — Як завжди все дуже зрозуміло,- насупилася Клер. Подумки вона вилаялася, від неї схоже залежало не лише життя Ніка, але й доля світу... А вона гадки не мала що робити.— Як я врятую всіх, якщо в мене немає унікальних сил?— роздратовано спитала вона.

        — Може Життя вважає, що ти впораєшся без них? Хоча сили мають бути. Нерозумію, чому вони не проявилися... Може тобі не вистачало стресових умов?

        Кароліні пощастило, що вона в темряві не бачила вираз обличча Клер:

         — Думаєш їх було мало?— саркастично спитала дівчина, згадавши напади найманців, викрадення, блукання по підвалам і темним тунелям, перебування в палаці і переживання за Ніколаса. 
        — Вибач, я сказала не подумавши...— прикусила язика Кароліна.

      Від розмови їх відволік портал, що відкрився посеред кімнати. Валентайн вийшов з нього перший тягнучи, скутого чарами Алекса. Останньою вийшла принцеса.

       — Ізабелла?— здивовано вигукнула Клер.

       — Вітаю леді ДʼАрк,— усміхнулася демониця.

      — Але як? Чому?— не розуміла Клер.— Річард ваш наречений, чому ви з ними?

      Ізабелла наблизилася до клітки і пильно поглянула на дівчину:

      — Вам цього не зрозуміти, Клер. 
      — Досить пліткувати, піди поклич Повелителя,— невдоволено промовив Вільям.

      Принцеса насупилася і хутко вийшла, а Клер здивовано провела її поглядом. Валентайн віддав їй наказ зовсім зневаживши її статус, ніби вона була служницею, а не донькою короля. 
       Кароліна затамувавши подих, невідривно дивилася на Алекса. Валентайн міцно привʼязав його до крісла і лише тоді зняв з нього паралізуючі чари. Дрейк саме увійшов і зацікавлено спостерігав за ними.

        — Ваші мотузки мене не стримають,— зло промовив Алекс, опустивши погляд на мотузку, що фіксувала його тулуб до спинки крісла.

        — Ми і не сподіваємося на мотузки, пане Сентрокк,— усміхнувся Дрейк. Він підійшов і доторкнувся до його чола і почав тягнути його магічну енергію.— Ви будете надто слабкий щоб робити нам проблеми. Від вашої коханої залежить чи будемо ми взагалі звертати на вас увагу...

        Тіло Алекса напружилося, пальці впилися в бильця крісла. Він сціпив зуби і не промовив жодного звуку, та Хеллфайр бачила, що він зараз страждає від болю.
        — Припиніть!— вигукнула Кароліна в розпачі.

       — Ти ж завжди хотіла знати яка в мене сила,— з усмішкою, повернувся до неї Дрейк, не відпускаючи Алекса.— Спостерігай.

        — Я піду на співпрацю, лише припиніть...— налякано промовила Хеллфайр, бачачи як неприродньо зблідла шкіра коханого.

        Дрейк прибрав руку і переможно поглянув на Хеллфайр:

        — Намалюй Валентайну схему ритуалу, котру креслила тоді в пилюці,— зкомандував він і пішов геть.

        Алекс з заплющеними очима важко дихав.

       Валентайн звільнив одну руку Кароліни, дав їй перо і підніс до неї лист пергаменту. Нагородивши його поглядом повним ненависті вона швидко почала креслити необхідні символи. 
       — Хороша дівчинка,— усміхнувся Вільям коли вона закінчила писати. Він змахнув пальцями і її руку магією притисло до стіни, сталеві кайдани знові зімкнулися на її запʼясті. Валентайн кинув зневажливий погляд на Алекса і пішов геть.