Розділ 11

         — Тіні знайшли ділянку узбережжя, захищену силовим полем. Проникнути туди не можуть. Ми впевнені що вони ховаються там,— промовив Самайн, вказавши кігтем на ділянку карти, про яку йшла мова.

          — Треба готувати військо, доки Сторн буде думати, як зняти чи послабити поле, гвардійці мають бути всі там,— задумливо промовив Чарльз кинувши погляд на Маркуса Аврона. Той кивнув, зрозумівши наказ і швидко пішов виконувати.

        Посеред кімнати зʼявився Лич. 
        — Є новини?— підвівся Алекс здивувавшись, що він сам.

       Лич підняв догори пальця і стояв так близько хвилини ніби прислухаючись.

      — Щойно Валентайн забрав Кароліну,— спокійно сказав він.

       Три пари наляканих здивованих очей були спрямовані на нього, та він незворушно стояв і чекав доки вони заговорять.

        — Як ти це дозволив?— шоковано спитав Чарльз з нерозумінням дивлячись на Лича.— Та маєш її захищати ціною свого життя! 
      — Так треба,— спокійно і холодно мовив Малганіс.— Мені це теж не до вподоби, та в Кароліни є план.

      — Який? Померти?— невдоволено спитав Алекс.

      Лич перевів на нього погляд і загадково усміхнувся:

      — Вцілому, якщо коротко, то так...

      — Поясни,— суворо наказав Самайн, схрестивши руки на грудях.

      — Замок захищений якимось полем, крізь яке я не можу пробратися, та якщо їй буде загрожувати смертельна небезпека, я проти своєї волі, попри будь який захист, опинюся там щоб її рятувати. Коли це трапиться ти підеш зі мною,— спокійно мовив Лич.

      — Я не зможу її там захистити,— тихо сказав демон.

      — Захищати її буду я, ти має її зцілити своєю кровʼю. Якщо я попаду туди раз, то вже безперешкодно зможу знайти дорогу потім.

       — Чому ти не можеш її захистити?— повернувся до демона Чарльз.

       — Наречена Дрейка мене прокляла, щоб я не міг причинити йому шкоду. Я слабну в його присутності,— невдоволено відповів Самайн.      
      
        — А раптом, щось піде не так? Якщо ти не встигнеш?— ледь стримуючи гнів спитав Алекс.

        — Матінка Смерть сказала, що вона має бути поруч з чужою. Чужа може вбити Дрейка. 
      В приміщенні запанувала тиша.

       — Смерть?— перепитав нарешті Самайн.

      — Так, вона говорила з Богинею. 
      — Як часто вона таке практикує?— обережно спитав демон.

      — Це був перший і, сподіваюсь, останній раз.

  ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
  Клер сиділа на самоті з відсутнім поглядом. Беззвучно сльози котилися по її щокам. Їй було шкода Річарда. Хоч вона знала його не так довго, та все одно відчувала до нього симпатію. Він справив на неї позитивне враження і аж ніяк не заслуговував того, що з ним трапилося. Скільки вона так просиділа вона не знала. В приміщенні панувала повна тиша, яку не порушував жоден звук. 
      Раптом Клер почула як хтось зітхнув. Вона насторожено підвелася і, підійшовши до гратів, обережно поглянула в сторону дальньої стіни, звідки на її думку вона щось почула. Біля стіни хтось стояв, якась біла постать з піднятими до гори руками. Світло туди падало погано, та вона точно здалася Клер аж надто знайомою.

      — Хто тут?— тихо спитала Клер.

     Особа біля стіни мотнула головою:

      — Клер?— почула вона знайомий голос.

      — Кароліна?!— зраділа дівчина.

      — Я сподівалася, що побачуся з тобою,— з усмішкою сказала Хеллфайр.— Як ти?

      — Не дуже...— сумно сказала Клер.— Вони вбили Річарда...— промовила вона, а на очі знову навернулися сльози.

      Кароліна важко зітхнула, розуміючи наскільки це погіршує ситуацію. Якусь мить вона мовчала:

       — Вони хотіли почути таємницю?— спитала вона тихо.

       — Так, а він сказав про захист...

       — Вони повернуть його, щоб він розказав про те, що йому відомо... Свого часу вони хотіли зробити таке з Чарльзом...

       — Повернуть?

       — Вони ж некроманти — це те чим вони займаються, воскрешають мертвих... Вони його повернуть і дізнаються все, що він знає... Це дуже погано...— задумливо сказала вона.— А ти як?

      — В мене Дрейк забрав всі сили і посадив у клітку де блокується магія...— зітхнула Клер.

      — Як забрав сили?— насупилася Кароліна.

      — Доторкнувшись, спочатку магію, а потім почав забирати життєву енергію,— промовила Клер, дякуючи богу, що Кароліна не бачить, як вона зніяковіла.

      — То он яка в нього сила...— сама до себе прошепотіла Кароліна.— Нащо? Чому вони забрали тебе?

      — Вони хотіли щоб магістр Блекк сказав їм про якийсь Гримуар. І схоже, що він сказав їм, що він в тебе,— промовила Клер.

     — Гримуар?— перепитала Кароліна і задумалася.- він хоче позбутися Ніка...  — прошепотіла вона.

     — Я сподіваюся в тебе є план?— з надією спитала дівчина.

     — Є та він трохи ризикований... я б сказала навіть, він геть божевільний,— задумливо сказала Кароліна.  
     Двері відчинилися в приміщення увійшов Вільям. Він підійшов до Кароліни і зло всміхнувся:

     — Кохана, ти вже прокинулася?

     — Чому я прикута до стіни? Я ж не становлю жодної загрози.

     — Про всяк випадок,— усміхнувся він, поставивши поруч з нею канделябр зі свічками, щоб добре її бачити.

     — Любий, ти мене боїшся?— здивовано спитала вона.

     — Я вчуся на своїх помилках,— промовив він, вдивляючись в її обличча.

     — Де ж твій хазяїн? Не терпиться дізнатися чим я удостоїлася такої честі.

    — Він мені не хазяїн, а вчитель,— виправив її, невдоволено, він.

     — Ні, любий, він твій хазяїн, ти без нього ні на що не здатен. В тебе була чудова нагода почати з самого початку, ніхто б не знав хто ти і звідки. Та замість того ти витратив кілька десят років на те, щоб повернути його... Свого хазяїна... 
     У відповідь Кароліна отримала сильний удар по обличчю від якого на мить потемніло в очах.