Розділ 10

         Марго влила їй до рота зілля і нетерпляче почала чекати. Лич перемістився до вікна, задумливо поглянув вдалечінь.

          Кароліна отямилася хвилин за десять і задумливо сіла в ліжку.    

         — Ну, що там? Вона допомогла?— спитала Марго.

         — Вона ще більше все ускладнила…— тихо промовила Кароліна.— Сказала, що мені не можна битися з Дрейком…

         — Чудова порада,— кивнув Лич.— Ти слабка і не подолаєш його. Це правда не твоя битва. Хай чужа розбирається з ним.

         Кароліна поглянула на нього з підозрою:

          — Останнім часом ти поводишся дивно.

          — Бо останнім часом, ти слабка і беззахисна,— промовив він.

          — Досить мені казати, що я слабка,— сердито промовила Кароліна.— Я ще можу проводити ритуали… можу впливати на мозок… можу…— вона запнулася, розуміючи, що на все інше сил вже не вистачить.— Я можу бути корисна…— сумно прошепотіла вона, відчуваючи відчай від того, що все, що вона мала,  враз зруйнувалося і зникло. Сльози наверталися на очі:— Смерть сказала, що я отримала свою винагороду… де вона? Я нічого не отримала, я майже все втратила… Я втратила сили, не вберегла Ніка, дозволила викрасти Клер… Навіть Алекс і той, не довіряє мені…І я не можу нічого виправити…

          Марго сіла поруч і обійняла її за плечі:

           — В тебе ще є я…

           — І я завжди буду,— зловісно усміхнувся Лич.— А нагорода дійсно є. Просто ще не настав час.

           Кароліна підняла на нього очі.

           — Ти знаєш що це?— тихо спитала вона.

           — Так, але не питай нічого, не псуй сюрприз,— він загадково усміхнувся.— Ти будеш в захваті.

           Та усмішка його говорила зовсім про інше.

           — Відправ його назад до бібліотеки, він мене лякає…— тихо промовила Марго.     

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Клер розплющила очі і припіднявши голову озирнулася. Вона лежала на грубій деревʼяній лаві в якомусь сирому, сірому, холодному приміщенні. Дівчина відчувала, що добряче змерзла, бо була в одній тонкій нічній сорочці, що зовсім не гріла тіло.
         Світло сюди потрапляло з вузьких вікон бійниць, на протилежній від неї стіні. Тут зовсім не було меблів, замість них різноманітні приладдя для катувань, кайдани на стінах і підлозі. Залізні грати, за якими на такій же лаві, лежав непритомний Річард. Більше нікого тут не було. Клер сіла і почула дзвін ланцюга зовсім поруч з собою. Вона поглянула собі під ноги і приречено зітхнула помітивши на своїй правій нозі ланцюг.

          Дівчина встала з лави і зробила кілька кроків, щоб зрозуміти як далеко вона може зайти. Виявилося їй не вистачало півтори кроку, щоб дістати до вікна навпроти.

         Клер повернулася і, сівши на лаву, задумливо поглянула на ланцюг. Нащо вона тут? Хто викрав її цього разу? Що з нею буде далі? Невже Олівія таки вбʼє її? Якщо це Олівія… 

         Їй не довелося довго чекати на відповіді. Десь ззовні почулися кроки. Двері відчинилися і в приміщення неквапливо увійшов Ніколас, а за ним Вільям.

         Клер злякано застигла на місці, затамувавши подих і невідривно дивлячись на свого коханого. Нік зовсім не змінився, лише його очі були неприродньо холодні. Він зацікавлено поглянув на дівчину і наблизився.

         — Встаньте, ваша високість,— промовив він.

         Клер повільно підвелася.

         — Маю відмітити в мого онука гарний смак,— задумливо промов Дрейк, окинувши оцінюючим поглядом дівчину.

         — Нащо я вам?— тихо спитала вона.

         — Ніколас не хоче співпрацювати і відмовляється казати мені важливу інформацію. Та думаю тепер, з вашою допомогою, він не будете опиратися,— хижо усміхнувся Дрейк.— Не хвилюйтеся, принцесо, Ніколас не допустить, щоб ми причинили вам шкоду. Чим швидше він відповість на моє питання, тим скоріше ви повернетесь до безтурботного життя.

         — Що ви зі мною зробите? Будете катувати?— тихо спитала вона.

         Дрейк торкнувся долонею до її щоки і Клер відчула дивне відчуття, якусь лиху енергію, що відходила від його руки. Некромант поглянув в налякані очі дівчини:

         — Доведеться вам трохи потерпіти, принцесо. Це буде неприємно…

         Неочікувано для неї він торкнувся її уст своїми губами. Клер злякано застигла, зрозумівши, що втратила можливість опиратися. Навіть пальцями не могла ворухнути. Він скував її волю і доки торкався її губ, вона відчувала як її магія покидає тіло.

         Валентайн в цей час відвів очі в бік, йому не подобалося спостерігати, як повелитель «живиться».

         Дрейк відсторонився і з задоволеною усмішкою промовив:

         — Це так мило, Ніколас просить пробачення, за те що вам доводиться це переживати…

         — Ви забрали мою магію?— спитала Клер. Вона відчувала нестерпну спрагу, в роті пересохло.

         — Так, ваша високосте,— кивнув Дрейк так само усміхаючись.— Зараз ваш резерв порожній. Тепер я почну забирати вашу життєву енергію.— Він знову торкнувся її уст. Цього разу вона відчула слабкість у всьому тілі. Її шкіра неприродньо зблідла. Коли він її відпустив вона ледь трималася на ногах, тож йому довелося її підхопити рукою, щоб вона не впала.

          — Вона ледь жива, повелителю,— прошепотів Валентайн, сумніваючись, що вбивство дівчини дасть необхідний результат.

          — Так, ледь жива. Лишився останній поцілунок і вона помре,— промовив Дрейк і почав знову наближатися своїми губами до губ напівпритомної дівчини. Та раптом він застиг і опустив Клер на лаву. Повернувшись до Валентайна, некромант промовив.— Вітаю, Вільяме, побачишся зі своєю коханою. Треба запросити її до нас в гості, лише вона знає де гримуар.

          — Як накажете,— усміхнувся той. Кинувши погляд на дівчину він спитав:— А з принцесою що робити?