Розділ 8

 Після церемонії знайомства вони повернулися до вітальні і Амелія, присівши в крісло, промовила:

      — Грифону треба відпочити, буду рада, якщо залишитесь в мене в гостях до завтра. Я негайно ж пошлю звістку королю, що ви обоє в безпеці.

      — Дуже любʼязно з вашого боку,— кивнув Генрі. 
      — Отже,— жінка налила з чайничка чай принцу і уважно на нього поглянула:— Ви наречений моєї доньки?
      Клер, що саме робила ковток, закашлялася, неочікуючи, що Амелія таке втне. Генрі зацікавлено поглянув на дівчину.

      — Люба,— лагідно усміхнулася Амелія,— обережніше.

      — Я просто неочікувала ...— пробурмотіла Клер, нерозуміючи нащо Амелія вирішила підтвердити чутки.

      — Я здивований, Клер казала, що вона не спадкоємиця Говарда ДʼАрка...— насупився Генрі.

     — Вона вам не збрехала,— усміхнулася жінка,— вона не спадкоємиця престолу Островів, вона молодша сестра спадкоємця. Та знаючи, що вона не спадкоємиця, ви все одно маєте намір на ній одружитися?— з цікавістю спитала вона.

      — Так,— твердо кивнув Генрі.

      — І король з королевою не проти?— здивовано спитала вона.

     — Батько не проти, а мати вважає, що Клер спадкоємиця...— трохи зніяковів Генрі.

     — Я зрозуміла,— кивнула Амелія.

     — Я маю спитати вас, леді Амелія, чи не проти ви?— трохи нерішуче спитав Генрі.

     Амелія усміхнулась і поглянула на "доньку", котра здивовано дивилася то на нього, то на неї:

     — Рішення має приймати лише Клер. 
     — Генрі,— промовила Клер,— ти не подивишся, як там Грей?

     Генрі підвівся і кивнув, здогадавшись, що вона, певно, хоче поговорити з матірʼю наодинці. 
    Коли за ним зачинилися двері Клер поглянула на Амелію:

      — Нащо ви це робите?

      — Даю тобі можливість бути з тим, з ким ти захочеш. Я знаю твою таємницю, з твоїм походженням в тебе можуть бути проблеми. Ніхто не знає скільки в мене дітей, я даю тобі прикриття. Для всіх — ти принцеса. Я не Кароліна і не буду забороняти тобі звʼязувати життя з членами королівської родини. Незнаю, що робиться в твоєму серці, але принц закоханий в тебе. Якщо у вас все взаємно, ви зможете бути разом. А якщо ні, ти зможеш обрати іншого, і не хвилюватись, через його можливе упереджене ставлення. Тим паче коли інші дізнаються, що ти маєш відношення до нашої родини, але не спадкоємиця, Олівія лишить тебе в спокої.

       — Ви ж мене геть не знаєте...— здивовано прошепотіла Клер.

       — Тебе знає мій син. Тим паче я відчуваю провину, що тобі довелося прийняти на себе удар заготований для нього — полювати мали не на тебе.

       — Дякую,— тихо сказала Клер.

       — Йди до нареченого, а я надішлю звістку до палацу,— промовила Амелія. Клер слухняно кивнула і рушила до дверей.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

          Чарльз задумливо перечитав листа, що щойно принесло морською хвилею через відчинене вікно, в пляшці, запечатаній  печаткою Говарда ДʼАрка. Король підійняв очі на Трістана, який сидів навпроти у кріслі. Він був блідий і ще не відновив свої сили, але прийшов сюди, щойно прокинувся. Чарльз простягнув йому листа і, насупившись, поглянув на Алекса і Ріка, що тихо обговорювали коло карти Північних Островів, де саме краще висадити невеликий рятувальний загін.

         — Маю гарні новини, операцію можна скасовувати. Леді ДʼАрк в безпеці і вже покинула Острови,— задумливо промовив він.

         — Як вона врятувалася?— здивувався Алекс.

          — Їй допоміг Олівер ДʼАрк. Вона зараз у матері. Листа надіслала Амелія. Генрі та грифон, також там...

          — Неочікувано,— сказав Річард.

         — Вона визнала родинний звʼязок?— насупився Алекс, нічого не розуміючи.

         — Так,— кивнув король.— Але наголосила, що Клер не донька Говарда, і не є спадкоємицею. А спадкоємець її старший син, котрий скоро заявить про свої права на престол...— він пристально поглянув на здивованого Трістана. Судячи з його виразу обличча, він сам щойно про це дізнався.

        — Коли вони повернуться?— спитав Алекс.

        — Завтра вранці,— промовив Чарльз.— Повідом Кароліні, що ситуація під контролем...

        — Так, Ваша Величність,— кивнув Сентрокк і вийшов з кабінету.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Клер неспішно вийшла на галявину, де розлігся в густій траві і грівся на сонечку, грифон. Вона наблизилися до фамільяра і, погладивши його по голові, озирнулася — Генрі поруч не було. Дівчина насупилася, помітивши на березі озера в траві купу одягу. Підійшовши ближче вона кинула погляд на озеро і саме зараз помітила, як він випірнув з чималою квіткою в руці, схожою на лотос.  Повільно він почав виходити з води, хитро всміхаючись. Клер дивилася, як вода стікала по його накачаному мʼязистому тілу і мимоволі замилувалася. Та коли він вийшов по пояс, зашарілася і відвела очі,  сподіваючись, що він поліз у воду в штанях.

        — Я побачив цю квітку в озері, і вирішив, що вона тобі сподобається,— промовив він підійшовши.

        Клер обережно поглянула на нього і подякувала Богу, що він таки не роздягнувся повністю.

        — Дякую. Вона прекрасна,— промовила тихо Клер взявши в руку квітку,— та не варто було, ти тепер весь мокрий...

        Генрі, не відводячи від неї очей, клацнув пальцями і вмить висох.

        — То дрібниці,— усміхнувся він.— Я тут подумав, мабуть, я заслужив сьогодні маленький поцілунок. Все таки, я заради тебе, домовлявся з твоїм грифоном і летів на ньому убивати когось, хто тобі, можливо, загрожував... 

       Клер, здивована його зухвальством, підняла на нього очі:

       — Ваша Високосте, здається, ми домовлялися, що спочатку станемо знову друзями.

       — Ми що ще не друзі, леді ДʼАрк?— награно здивувався він.— Здається, ми вже заручені, хіба ні?