Розділ 7

    Щойно зʼявилася можливість Дженні сказала подружкам, що має зустрітись з нареченим і поспішила до покоїв принцеси Ізабелли. Та знервовано походжала по кімнаті і полегшено зітхнула, коли Дженні нарешті прийшла:

      — Поясни мені, що у вас там сталося? Куди поділася принцеса?— нетерпляче спитала вона.

      — Її викрав якийсь демон. Ми не могли нічого вдіяти...— винувато сказала Дженні.— Він надто сильний.

      — Прокляття...— Ізабелла сіла за туалетний столик і взявши камінь звʼязку почала креслити символи на  дзеркалі.— Пояснюй все сама майстру Валентайну... 

       Дженні нерішуче підійшла і поглянула через плече принцеси на зображення, що зʼявилося. Цього разу його обличча було добре видно, Майстер Валентайн явно був незадоволений і  суворо дивився на них обох:

        — Невже сталося диво і я маю честь поспілкуватися з тобою, Дженні?

       Дівчина винувато опустила очі долу і промовила:

       — Пробачте мені, Майстре, я не мала змоги вийти на звʼязок...

       — Я мав це почути ще вчора ввечері, хіба ні?— невдоволено спитав він. Вона не ризикувала дивитися на нього, по тону розуміла, наскільки він розлючений.

       — Вчора ввечері я не змогла прийти, принцесу викрали, а ми були під дією паралізуючих чарів...

      — Як викрали? Хто?— здивовано спитав він.

      — Демон з золотими очима...я незнаю хто він. Може його королева Олівія послала...— промовила Дженні нерішуче.

      Валентайн люто вилаявся і з силою гепнув кулаком об стіл.  Його очі палали гнівом, таким ні Дженні,  ні Ізабелла, його жодного разу не бачили. 
       — Що відомо на цей момент?— спитав він.

       — Нічого, Майстре...— похитала головою Дженні.

       Вільям невдоволено стис зуби:

       — Спостерігайте за ситуацією, ввечері чекатиму детальний звіт про все, що відбувається в палаці, що варте уваги. І моліться, щоб вам було, що мені розповісти!— промовив він і перервав звʼязок.

       Дженні нервово видихнула.

       — Що тепер робити?— спитала вона розгублено.
      — Я поговорю з Річардом. Він весь ранок з батьком, точно щось знає,— задумалася Белла.
      — А я?

      — А ти чекай, і будь на виду. Може плітки якісь цікаві почуєш...— Ізабелла підвелася і задумливо поглянула на Дженні:— Чому він так розлютився? Нащо йому взагалі та принцеса?

       — Незнаю. Коли ми були в підвалі він взагалі не звертав на неї увагу, постійно крутився коло Кароліни...— знизала плечима Дженні.— Може хоче через неї впливати на Хеллфайр? Хоча який сенс, вона вже нікому не нашкодить, вона слабка без своїх сил.

       — Тобто крутився біля Кароліни?— здивовано спитала Белла.

       — Постійно був біля неї, навіть цілував її,— Дженні здригнулася, згадавши його спотворену частину обличча. Ізабелла кинула розлючений погляд на дзеркало і стисла руки в кулаки, намагаючись опанувати ємоції. Помітивши це Дженні здивовано відкрила рота:—  Ні... Невже ти закохалася в Майстра Валентайна?

        — Це не твоє діло,— прошипіла демониця.

        — Прокляття. В мене для тебе погані новини, Ізабелла,— з жалем промовила Дженні.

        — Що ще ти знаєш?— зацікавлено спитала принцеса.

        — Він планував воскресити її.

        — Отже треба зробити так, щоб нікого було воскрешати,— зловісно промовила Ізабелла.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

         Розлючений Валентайн влетів до зали, де Повелитель проводив переважну більшість свого часу.  Дрейк стояв біля вікна і задумливо дивився на бурхливі хвилі, що билися об прибережні скелі. Починався шторм. 
         Він навіть не обернувся.

         — Щось засмутило тебе, Вільяме?— спитав він холодним і спокійним тоном.

         — Самайн викрав з палацу вашу принцесу. Деталі мені поки не відомі,— невдоволено промовив Вільям і сів в крісло, наливши собі вина.

          Дрейк повільно обернувся, нерозуміючи, що саме відбувається.

           — Я думав мене вже не здивувати нічим...— задумливо сказав він.— Нащо йому принцеса? Вони ж ніби союзники з Катериною. 
           — Гадки не маю...— пробубонів Вільям.— Може Кароліна  дізналася, що ми хочемо викрасти   Принцесу і попросила її заховати?

             — В цьому є сенс, але звідки б вона дізналася?— насупився Дрейк.— Чи вона ховає її не від нас, а від Олівії?   

            — Якби там не було, але ми вже не знайдемо вашу принцесу. Скільки не шукав, я гадки не маю де його сховок...

             — Почекаємо, що буде далі...— задумливо промовив Дрейк.

             — Забудьте про неї, знайдемо вам іншу дівку,— похмуро промовив Валентайн.

             — Мені інша не підійде, потрібна ця,— чітко промовив Дрейк.

             Валентайн невдоволено зіщурив очі:

             — Вибачте мені моє зухвальство, Повелителю, але чи не ви лаяли мене за надмірні почуття в минулому? А тепер самі зациклилися на цій дівчині і почуттях до неї. Здається ви забули мету всього, що ми робили раніше.

              — Ти ідіот?— серйозно спитав Дрейк.— Моя мета не змінилася. Все чого я зараз хочу — це помсти тим, хто мене заточив і завершення нашої місії. Моє тіло знищене, те в якому я зараз мене цілком влаштовує, але є нюанс — я вньому не сам. Один з нас має піти, і єдиний спосіб позбутися Ніколаса — це ритуал котрий він провів, наді мною.  Але я не можу залізти в його думки, Катерина поставила йому захист, через який я чую і знаю лише те, що він дозволяє мені знати.  Дівчина дорога йому, через неї я змушу його говорити, ні для яких інших цілей вона мені не потрібна. Я кохав лише одну жінку і жодна мені її не замінить. Чому я маю тобі все пояснювати в дрібницях? 
              — Вибачте...— промовив Вільям, зрозумівши, що зробив не правильні висновки.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••