Розділ 6

    Клер прокинулася в абсолютно незнайомому приміщенні, в широкому ліжку застланому чорним шовком. Вона підвелася і озирнулась: оздоблена в темних тонах спальня, точно належала чоловікові. Тут було досить прохолодно, враховуючи, що вона досі була в своїй нічній сорочці. Вона приклала руку до грудей і полегшено зітхнула — кулон з червоним каменем був на місці. Вона дістала його і стисла камінь. Хто б не був цей викрадач, Кароліна її врятує... якщо знайде. Клер спробувала відігнати сумні тривожні думки. Вона спустилася з ліжка на холодну камʼяну підлогу і підбігла до дверей. Щойно вона вхопилася за ручку,  вони відкрилися, і вона зустрілася поглядом з золотими очами свого викрадача. Дівчина злякано зробила кілька кроків назад, відмітивши,  що він рази в три більший від неї, від чого здавався ще страшніший. Хоч і був досить привабливий на обличча. Він був у тому ж одязі, що і в момент її викрадення і тримав у руках якись чорний тканинний згорток.

         — Вже прокинулася?— спитав він трохи хриплуватим низьким голосом. Він увійшов, і Клер зробила ще кілька кроків назад, впершись в ліжко, вона на нього залізла і перескочили на інший бік. 
         — Хто ви такий? Де я? Нащо ви мене викрали?— схвильовано спитала вона.

         Він кинув згорток на ліжко:

         — Ти маєш одягнутися, на дворі досить холодно,— промовив демон. Раптом він помітив кулон, що висів тепер поверх її сорочки. Насупившись він миттєво в клубах чорного диму опинився поруч з нею і взявши пальцями камінь, покрутив його розглядаючи.— Це зробила Кароліна, я впізнаю її магічний відбиток... що воно робить?— суворо спитав він.

         — Нічого,— похитала головою Клер, налякана тим, як швидко він опинився поруч. 
         — Ця річ магічна... не смій мені брехати. Нащо вона тобі його дала?— зло блиснувши очима спитав він.

         —Щоб я могла покликати на допомогу...— прошепотіла вона.

         Вилаявшись він спитав:

         — Ти вже покликала?— Коли дівчина кивнула, він промовив:— Швидко одягайся.

         Він розтанув у повітрі в клубах чорного диму лишивши її на самоті.  Вона сіла на ліжко намагаючись заспокоїтися і поглянула на згорток, що він приніс. Це була чорна сукня з досить цупкої і теплої тканини, що застібувалася спереду і чобітки на підборах з хутряною підкладкою. Одягаючись вона намагалася зрозуміти, що відбувається... та питань було надто багато, а відповідей — жодної. Одягнувшись вона сховала кулон під одяг і поглянула на своє відображення  в зеркалі — ця похмура сукня дуже їй личила. 
        Двері відчинилися і він знову увійшов з хутряною накидкою. 
        — Ходімо, вже час,— він накинув їй на плечі накидку.

        — Поясніть, що відбувається? Куди ви мене ведете?— спитала вона розгублено.

        — Ти повертаєшся додому. На Острови. 
        Клер злякано відскочила від нього:

         — Ні, не можна мені на острови... Олівія хоче мене вбити.

         — Вже не хоче. Вона змінила плани.

         — А що вона хоче?

         — Скоро дізнаєшся, якщо пощастить Кароліна встигне тебе врятувати,— промовив він опинившись поруч і схопивши її за руку перемістився в диму на галявину, вкриту снігом, поблизу замерзлого морського узбережжя. Холодний пронизуючий вітер заважав нормально озирнутися, та дівчина помітила три чоловічі постаті, що наближалися до них верхи на конях. Їх було погано видно, бо сонце лише сходило.
        Пройшло кілька хвилин і вершники зупинилися поруч. Щойно вони спішилися, Клер їх впізнала і приречено зітхнула. 
      Олівер ДʼАрк та його друзі-брати привіталися з хвостатим, що весь цей час незворушно стояв поруч.

       — Дякую,— кивнув Олівер демону, який одразу розтанув в повітрі, і  поглянув на Клер:— Ходімо, тебе вже зачекалися. 
       Він взяв її під руку і підвів до коня. Дівчина нагородила його невдоволеним поглядом.

       — Припини,— промовив він тихо,— мені це теж не подобається, але такий варіант влаштує всіх.

       — Який варіант?— незрозуміла вона.

       — Сьогодні ввечері ти станеш моєю дружиною.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Ніч в королівському палаці видалася напрочуд неспокійною. Все почалося з того, що Алекс Сентрок знайшов криваву бійню в коридорі.  Запідозривши найгірше, він кинувся до кімнати Клер. Та дівчини там не було, а її сусідки були скуті чарами, і не могли нічого навіть пояснити.  Всіх постраждалих, в тому числі і ледь живого Трістана доставили в медичне крило. Його лихоманило від невідомої отрути, він не міг нічого сказати і прогнози цілителів були невтішні.  Лишалося лише чекати, коли до тями прийдуть дівчата, можливо вони скажуть якусь корисну інформацію.

       Вже на світанку цілителі змогли нейтралізувати дію чарів, тому всі троє стояли в кабінеті Чарльза і розповідали йому, принцам і Алексу, що вони бачили.

        — Це був демон, Ваша Величносте,— промовила Джіа.— Лише один розправився з усіма. Навіть Трістана переміг...

         — Але він був не схожий на інших демонів,— сказала Дженні.— В нього хвіст з золотим кінчиком, коли він штрикнув ним Трістана, той впав без свідомості...

         — І очі кольору золота,— додала Іона.

         Почувши останні слова король одразу змінився в лиці.

        — Золоті очі?— перепитав він,— а шкіра смаглява?

        Всі троє дружно закивали. 
        — Ви знаєте хто це, Ваша Величносте?— спитав Алекс, помітивши його реакцію.

        — Я бачив його лише раз,— задумливо промовив Чарльз.— Та є людина,  яка знає його дуже добре...

        — Хто?— спитав Генрі,— треба негайно доставити цю людину сюди.

       Чарльз вже збирався відповісти, як помітив, що коло дверей почалося якесь світіння.  Маленький фіолетовий вогник розгорявся сильніше, збільшуючись. 
        — Схоже вона вже йде сама,— промовив Чарльз, дивлячись на портал, що з тріском відкривався посеред його кабінету.— Йдіть дівчата, відпочивайте,— промовив він до Джіа, Іони та Дженні.