Розділ 5

        Похмурого дощового ранку наступного дня Клер розбудила служниця і повідомила, що королева запрошує її на сніданок за десять хвилин. Клер перелякано підскочила і заходилася поспіхом одягатися, вона обрала бірюзову сукню, не обтяжену зайвими елементами без усяких бантиків і мережива. Служниця професійно швидко зробила їй зачіску і оцінивши своє відображення Клер задоволено кивнула. Вона вийшла в коридор де її вже чекав Трістан.

       — Доброго ранку,— привіталася Клер.

       — Доброго ранку, леді ДʼАрк,— кивнув він.

       — Як ви?— спитала вона йдучи коридором.— Я чула, ви вчора отримали поранення, я навіть не помітила.

        — Ви чекали, що отримавши поранення я буду стогнати і кликати на допомогу?— повів він бровою і усміхнувся. 
        — Вам не властиві ніякі слабкості? Чи ваше его не дозволяє проявляти їх на людях?— здивувалася Клер.

         — Скоріше другий варіант,— усміхнувся він.

         Вони пройшли повз кількох придворних, Клер привітала їх стриманим кивком.

         — Нападники... Вони вижили?— спитала вона глянувши на нього.

         — Двоє самоліквідувалися, щойно прийшли до свідомості, а чорнокнижник не давав клятву, котру дають звичайні вбивці, що забовʼязує їх мовчати, тому він охоче пішов на співпрацю в обмін на імунітет. Він вже почав давати перші покази. Мабуть саме тому королева хоче вас бачити.

       — Думаєш це не повʼязане з Генрі?— насупилася вона.

        — Все що робить вона, повʼязане з Генрі. Вона мріє побачити його на троні, в даному випадку на троні Островів. Якщо ви одружитесь він правитиме Островами. Вона зробить все, щоб позбутися Олівії. От побачите,— тихо сказав Трістан. Вони підійшли до дверей в покої Королеви.— Далі мені не можна, чекаю вас тут. 
        Клер нерішуче постукала і, почувши відповідь з того боку, увійшла. Опинившись в покоях Королеви вона присіла в реверансі. Королева сиділа за столом в сорочці і халаті. Стіл був вже накритий, в приміщенні пахло запашною випічкою і чаєм.
        — Вітаю, Клер,— промовила любʼязно Елеонора.

       — Доброго ранку, Ваше Величносте.

       — Приєднуйся,— королева кивнула на стільчик поруч з собою за столом. 
       Дівчина слухняно сіла поруч. Королева наповнила їй чашку з маленького чайничка. 
      — Сьогодні королева подає тобі чай,— усміхнулася вона,— на знак моєї підтримки, через те, що вчора втнув мій син.

      — Дякую, Ваша Величносте,— тихо промовила Клер.

      — Генрі вчинив безтактно і мав робити пропозицію делікатніше... Чарльз заборонив йому до тебе наближатися, щоб він не втнув ще якусь дурницю.

     Клер зітхнула, нічого не відповівши, вона зробила ковток чаю.

     Королева з цікавістю на неї поглянула і сказала:

      — Я вражена тим як ти впоралася з нападниками. Мені доповіли, що чорнокнижник вже почав давати свідчення таємній службі короля. Ми можемо притягнути Олівію до відповідальності, та простіше це буде якщо позивачем буде, спадкоємець престолу Островів. Ти маєш заявити про свої права на трон.

       Клер злякано на неї поглянула:

       — Я не можу... Я боюся... Вона намагатиметься позбутися мене з ще більшою силою...

       Королева кивнула і якусь мить мовчала:

      — Добре, ми підемо довшою дорогою,— зітхнула вона.

      — Якою?— насторожилася Клер.

      — Я потурбуюся про те щоб позивачем був Чарльз, як батько твого нареченого.

      Клер зблідла. 
      — Отже заручини будуть?

      — Звісно будуть, невже ти думала, що Генрі зруйнує твою репутацію і ти повернешся в Блекмор? Я не допущу, щоб ти постраждала від нашої сімʼї. Я ж обіцяла тобі цілковиту підтримку. Ми не лишимо Чарльза вибору, він оголосить про заручини в найближчий час. 
      Клер здивовано на неї подивилася не знаючи що відповісти, вона зробила ковток чаю і промовила:

      — Дякую Вам за підтримку...

     — Ти можеш на мене розраховувати,— кивнула задоволено Елеонора.

  •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
  

      Дженні нерішуче підійшла до Трістана, що чекав Клер біля покоїв королеви.

      — Трістане,— промовила вона.

      — Я слухаю вас, леді Сторн,— ледь усміхнувшись, сказав він зацікавлено.

      — Я маю вибачитися за свою поведінку...— промовила вона, не підіймаючи на нього очей.— Я поводилася жахливо... наговорила вам всіляких речей...

       — Я розумію, що ваша поведінка була спричинена зіллям, не переймайтеся, леді Сторн,— промовив Трістан. 
       Дженні  полегшено зітхнула і помітивши принцесу Ізабеллу, що наближалася до них із своєю свитою, присіла в реверансі. Принцеса кивнула і мало не рушила далі, та раптом зупинилася: 

       — Ви Дженні Сторн?— звузивши очі спитала вона.

       — Так, Ваша Високосте,— кивнула Дженні, гадки не маючи чому демониця звернула на неї увагу.

       Принцеса окинула її зверхнім поглядом і зробила знак своїм супроводжуючим погуляти трохи.

       — Ходімо, леді Сторн, складете мені компанію, прогуляємося на терасу. 
       — Як скажете ваша Високосте,— кивнула здивовано Дженні.

       Коли вони досить далеко відійшли від Трістана, Ізабелла промовила:

        — Отже ви прийбули в свиті принцеси Островів?

        — Так, Ваша Високосте,— кивнула дівчина. 
        — То вона таки принцеса?

        — Не можу відповісти на це питання,— промовила Дженні. 
        Вони завернули в безлюдний коридор і принцеса, раптом, схопила Дженні за шию і втисла спиною в стіну.

        — А якщо я скажу, що відповідь хоче знати майстер Валентайн?— тихо спитала Ізабелла.

        Дженні шоковано на неї поглянула. Вона вчепилася нігтями в руку демониці.

         — Ви знаєте майстра Валентайна?

          — Так, і він хоче знати, куди ти зникла і чому не виходиш на звʼязок?