Розділ 4

       Франсі довелося досить довго їхати верхи від поселення куди її доставив громадський портал. Вона поспішала до замку на березі моря. Все тіло боліло від втоми і навантаження, до якого вона була не готова фізично. Добре хоч вдалося знайти гарного коня. Валентайн обіцяв, що щойно вони повернуть повелителя, той подарує їй безсмертя. Лише тому вона досі була з ними. Перспектива стати вищою істотою, над котрою не владна сама Смерть дуже тішила ельфійку. Вона бачила результат дії сил Дрейка на самому Вільямі і була вражена. За всіма законами природи після того, що зробила з ним Кароліна він мав давно розкластися в землі, та він вижив... Перебуваючи майже десять років похований заживо, він повернувся, хоч і понівечений, але живий... якщо це можна так назвати...

        Побачивши на горизонті знайомі обриси замку, вона пришпорила коня. 
       За кілька хвилин вона вже підіймалася сходами до головної зали, де, за словами прислуги, були Дрейк і Валентайн. Повелитель стояв коло вікна і навіть не поглянув в її сторону коли вона увійшла.

         — Повелителю,— впала перед ним  навколішки Франсі, знявши капюшон чорного плаща.

         — Ми чекали тебе, дитя,— кивнув поважно Дрейк і дозволив їй жестом піднятися.— Які ти принесла Нам новини?

         — Я все дізналася, повелителю,— промовила Франсі, підводячись.— Кароліна відправила принцесу до королівського двору разом з Генрі Редстоуном. В університеті ходить чутка, що вона його наречена, та офіційно ніяких заяв ще не було. Королева-регент Островів Олівія прагне вбити дівчину, бо вона загроза для її влади, тому її і її сусідок відправили до палацу.

         — І сусідок? Всіх?— здивовано спитав Вільям, що сидів за столом і вивчав якийсь, древній на вигляд, фоліант.

         — Так, всіх,— кивнула Франсі, вона повернула голову знову до Дрейка:— Кароліна зробила Лича ректором і шукає спосіб зняти кайдани.

          — Вона не зможе їх зняти,— криво усміхнувся Повелитель.— Кароліна для Нас більше не загроза...— Він поглянув на Валентайна:— В нас є хтось в палаці?  
          — Так,— кивнув Вільям,— є одна приближена до королівської родини особа і ще одна у свиті принцеси, як я розумію,— хитро усміхнувся він.

          — Чудово, отже треба викрасти принцесу і спадкоємця. Настав час готуватися...— задоволено усміхнувся Дрейк споглядаючи за заходом сонця.

          — Повелителю, вибачте мою цікавість, але навіщо нам принцеса, якщо Кароліна вже не загроза для Вас?— обережно спитав Вільям.

         — Принцеса має бути поруч з Нами,— промовив Повелитель,— У Ніколаса був особистий інтерес до неї. Ми бачимо її у снах... Вона Нам потрібна. 

     •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
     
       Ввечері у королівському палаці знову був прийом. В бальній залі кружляли пари під повільну мелодійну музику, офіціанти розносили напої та канапки — звичайна безтурботна атмосфера королівського двору. Клер та Іона стояли біля колони, якими була прикрашена зала, і за келихом вина щось обговорювали, спостерігаючи за танцюючими парами. Джіа лишилася разом з Дженні, котра соромилася виходити з кімнати і зустрічатися поглядом з Трістаном.

       Танець закінчився. Перш ніж знов заграла мелодія, до Клер підійшов Генрі:

        — Леді ДʼАрк,— він привітався кивком голови.— Дозвольте вас запросити?

       Клер зробила реверанс і подала руку, зиркнувши на Іону, та з розумінням посміхнулась:

       — Я почекаю.

       Генрі та Клер вийшли на центр залу і заграла музика. Вправно рухаючись в такт музиці вони закружляли в повільному танці.

       — Хто він,— спитав похмуро Генрі.

       — Хто?— незрозуміла Клер.

       — Той кого ти кохаєш.

       — Не важливо. 
       — Чому це неважливо,— насупився Генрі.— Для мене важливо. Бо я підозрюю, що ти сказала це навмисне.

       — Ти помиляєшся,— похитала головою Клер. 
       — Я хочу знати імʼя суперника,— наполегливо сказав він. 
       — Я не буду називати імен,— твердо промовила вона, дивлячись йому в очі.

       — Добре,— він стис невдоволено зуби.— У вас все взаємно?

       — Та яке це має значення?— обурилася Клер.

       — Це таке складне питання?—здивувався він. 
       — Я не можу відповісти на це питання. Все складно,— промовила Клер, опустивши очі.

       — Що тут складного, або він кохає тебе, або ні...— нерозуміючи проговорив Генрі, намагаючись вгадати її думки по виразу обличча. Раптом він насупився:— Хіба що, ти закохана в того, хто не здатен відповісти взаємністю, як половина студенток університету. 
       Клер відчула як червоніють її щоки. 
       — Давай змінимо тему,— запропонувала вона.

        —  Неймовірно. Ти закохалася в Блекка?— шоковано спитав він.— У вас немає майбутнього, мало того, що він не здатен на такі почуття, так тепер в ньому ще й сутність Дрейка...

       Клер відчула як він, рукою, що була на її талії, притис її до себе, майже обійнявши. Вона шоковано підняла на нього очі:

        — Генрі, дистанція... між нами має бути дистанція,— промовила вона злякано.

         Він наклонився до її вуха і прошепотів:

        — Я почекаю, доки тебе відпустить, я терплячий. Ти будеш моєю дружиною.

         По спині дівчини побігли мурашки, вона відчула себе загнаною в пастку. Не встигла вона оговтатися, як він, не соромлячись нікого, торкнувся легенько її губ. Ледь торкнувся, та для публіки цього було досить. Вони стояли в центрі залу, в центрі уваги. 
         Клер прибрала його руку з талії і зло блиснувши очима, різко розвернулася і з гідністю королеви, з гордо піднятою головою пішла геть з бальної зали, не озираючись. Знаючи, що всі погляди прикуті до неї. Трістан непомітною тінню рушив за нею, а Генрі задоволено посміхаючись поглянув на батька. Король сидів на троні опустивши голову і прикриваючи очі рукою. 
          Чарльз тихо сказав Річардові, що стояв поруч з відкритим від здивування ротом: