Розділ 3

   Чарльз Редстоун, Король і Володар Вілларії, Повелитель територій від Холодного Моря до Вогняних Земель, нащадок найдревнішого королівського роду, втомлено дивився на старшого сина. 
     — Поясніть, Ваша Величносте, чому ви перенесли церемонію на невизначений термін?— спитав Річард, намагаючись приховати від короля своє обурення.

     — Тому, що зараз ризиковано проводити цю церемонію,— промовив король.

     — Через принцесу? Чим вона може зашкодити? Те що її хочуть вбити, ніяк не стосується королівської таємниці. 
     — Я й не казав, що це пов'язане. Ми скасували церемонію, тому що краще буде, щоб до врегулювання  кризової ситуації, знанням володів хтось один.

       — Якої кризової ситуації?— спитав принц. 
       — Давній ворог нашої родини повернувся, він прагне знайти те, що ми ховаємо. Поки з ним не розберуться — церемонії не буде.

      — Батьку? Ви мені не довіряєте?— розчаровано спитав Річард.

      — Звісно довіряю, та Дрейк володіє магією, що здатна проникнути в твою голову, ти розповіси їм все що вони захочуть, сам того не розуміючи,— сумно сказав Чарльз.

     — Що їм заважає зробити те саме з тобою?— з підозрою спитав він.

     — В мене є захист від впливу на мозок, а в тебе немає. Якщо вони доберуться до мене, я заберу таємницю з собою в могилу. 
      — То треба і мені той захист поставити, в чому проблема?

      — В тому, що його може поставити одна єдина людина, а твоя мати заборонила їй з'являтися при дворі. Я пропонував їй. 
      Річард одразу змінився в лиці, зрозумівши про кого мова. Була лише одна людина, котру королева не хотіла бачити при дворі. 
       Вхідні двері відчинилися і до покоїв увійшов Генрі, явно розлючений, проте він намагався приховати свій стан.

      — Генрі? Щось трапилось?— здивовано спитав Чарльз, помітивши, що завжди стриманий хлопець, сьогодні зовсім на себе не схожий. 
      — Ваша Величносте, ми можемо поговорити на одинці?— спитав він, зиркнувши на брата.

      — Річарде, можеш йти, я думаю, ми вирішили твоє питання,— кивнув Чарльз.

       Коли за принцем зачинилися двері він, в очікуванні, поглянув на Генрі.

      — Я хотів дізнатися, чим вас,  Ваша Величносте, не влаштовує леді Д'Арк?

      — Чому ти вирішив, що вона мене не влаштовує? Чому вона має взагалі мене влаштовувати?— незрозумів Чарльз.

      — Після розмови з Вами, вона сказала мені дещо неочікуване...

      — То вона таки поговорила з тобою?— кивнув король.— До чого тут я? Я дав їй пораду, поговорити з тобою начистоту, що саме вона тобі сказала я не маю уявлення. 
       — Вона сказала, що кохає іншого, але це неможливо... я завжди був поруч і не помітив, щоб вона проявляла до когось увагу. Думаю вона сказала це навмисне.

        — Може мова не про одногрупників,— припустив король.— Я не змушував її тебе обманювати, навпаки просив розповісти про справжні почуття. Краще якщо ти дізнаєшся про це зараз, ніж тоді коли буде пізно... чи я колись вас обманював?— серйозно спитав він.

        — Ти обманював матір, ти досі закоханий в ту відьму,— промовив невдоволено Генрі.

        — Я її не обманював, вона завжди все знала. Я одружився з обов'язку перед королівством, як і твоя мати. У таких як ми, щасливого кохання майже не буває! Було б звісно чудово для королівства, якби ти одружився з принцесою Островів, та, нажаль, Амелія народила хлопчика, тому ніяк в тебе не вийде бути разом з Клер. 
        — То вона справді, не принцеса?— насупився Генрі.

        — Так, ніхто б і не думав, що вона принцеса, якби не той грифон...— невдоволено промовив король.

       Вхідні двері різко відчинилися і в покої увійшли принц Річард та Алекс Сентрокк. 
        — На принцесу знову напали,— швидко проговорив принц.— Вона ціла, Трістан впорався з усіма шістьма нападниками. 
        — Ваша Величносте, Алекс Сентрокк, прибув за вашим наказом,— промовив Алекс, вклонившись.
        Король зацікавлено окинув поглядом агента секретної служби. 
        — Йдіть хлопці, відпочивайте, нам є що обговорити,— промовив він не відводячи від нього задумливого погляду. Річард та Генрі вийшли, перемовляючись про щось між собою. Коли за ними зачинилися двері Чарльз сказав:

          — Отже, ви були в Унівеситеті? Коли все сталося?

          — Так, Ваша Величносте,— незворушно, з кам'яним виразом обличча, промовив Алекс.— Моя доповідь по цій події буде у вас на столі вранці.

         — Добре,— задумливо кивнув король.— Знаєте чому вас викликали?

         — Для захисту, Його Високості, спадкоємця престолу.

         — В Блекморі без вас справляться?

          — Враховуючи ситуацію і попередні плани ворога,  його не цікавить Блекмор, тому загроза для учнів і персоналу мінімальна, Ваша Величносте. Впевнений, що моя присутність там не обов'язкова,— холодно сказав Алекс.

          — Як Вона?

          — Лютує.

          — Я не триматиму вас тут довше ніж це потрібно, скоро повернетеся до Неї.

          —  Дякую, Ваша Величносте,— кивнув Алекс.
          — Добре, пане Сентрокк, йдіть. 
 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

           Клер цієї ночі спала неспокійно. Їй снився Ніколас. В абсолютній темряві, скутий кайданами, він кричав від болю, а вона була надто далеко і не могла допомогти...

          В холодному поту вона прокинулася від власного крику. Поруч на ліжку сиділа перелякана Джіа.

          — Тихо, тихо, то лише сон...— демониця обійняла схвильовану подругу і почала заспокоювати. Раптом двері відчинилися і до кімнати заскочив насторожений Трістан. Джіа махнула йому рукою, щоб він йшов геть:— Це лише сон, заспокойся... Клер все добре... ти в безпеці... Трістане, потрібен чай заспокійливий,— звернулася вона до нього. У відповідь він кивнув і вийшов.