Розділ 2

       З тих пір як Повелитель повернувся він поводився дивно, на думку Вільяма... Здебільшого він мовчав і стоячи біля відчиненого вікна, насолоджуючись подихом вітру на шкірі і шумом моря... 

       Одразу після повернення вони перебралися у віддалений замок на березі моря, який Вільям придбав заздалегідь. Найближче село було досить далеко і можна було не хвилюватися, що хтось потурбує їх спокій. Тут в тиші можна було без перешкод підготуватися до втілення плану Повелителя, та чомусь він не спішив. За ці два дні він жодного разу не згадав про плани на майбутнє, жодним словом не обмовився про те, що треба готуватися... 

           — Чи можу я спитати, Вас Повелителю, про ваші плани?— нерішуче почав Вільям перезирнувшись з Франсі. 
           — В Нас поки немає планів... — промовив Він у відповідь.

           — Які будуть розпорядження?— поцікавився знову Вільям.

          Повелитель обернувся і поглянув на нього з цікавістю:

          — Хто та дівчина, що була поруч коли я повернувся?

          — Принцеса?— насупившись уточнила Франсі.

          — Принцеса?— здивовано перепитав Некромант.

          — Інформація неточна, та кажуть вона загублена спадкоємиця престолу Островів,— сказала Франсі.— Вона під опікою Кароліни, та береже її як зіницю ока. А враховуючи чутки, що саме Кароліна допомогла втекти Амелії (що була саме вагітна спадкоємцем), то я цілком впевнена, що дівчина і є принцеса.

          — Знайдіть принцесу,— наказав Некромант і знову повернувся до краєвиду.
          — Вибачте, повелителю, нащо нам принцеса?

          — Вона потрібна Нам... вона має бути поряд...

          Вільям та Франсі злякано перезирнулися. 
           — Як скажете, повелителю... та є деякі труднощі, дівчина яку ми підіслали до університету слідкувати за ситуацією, другий день не виходить на зв'язок...— промовив Вільям.

           — Це не має Нас хвилювати...— промовив коротко Дрейк.

           — Звісно, Повелителю...— промовив Вільям і, поманивши з собою Франсі, пішов з кабінету.

          Коли вони вийшли, Франсі зтурбовано сказала: 

           — Я спробую піти все розвідати, та не розумію... нащо?

           — Може він хоче мати важіль впливу на Кароліну?— знизав плечима Вільям.

           — Нехай так,— кивнула ельфійка,— відкрий мені портал до міста, звідти доберуся...

            — Будь обережна, не попадися і знайди нашу пропажу,— кивнув Вільям і почав творити закляття.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
  

            Тим же часом в Університеті новопризначений ректор — Лич, викликав до свого кабінету Марго Калло та Леона Тріппо. Щойно вони приземлилися у зручні крісла, до приміщення влетіла по хазяйськи Кароліна і сіла в ректорське крісло, Лич же стояв біля вікна.

             — Що відбувається?— спитав Леон.— Чому тепер він ректор? Чому без голосування?

             — Тому що, мені ніколи цим займатися, а контролювати вас комусь треба. В ньому я впевнена на всі сто,— відповіла Кароліна, а Лич почувши це гордо випростався і задоволено посміхнувся, хоча це в нього все одно вийшло моторошно.

             — Де Ніколас?— зтурбовано спитала Марго. 
             — Ось тому ми тут і зібралися,— промовила Кароліна.— Ви тут, тому що ви кращі в своїй справі, і тепер ви мені потрібні, навіть більше скажу:  ви потрібні королівству. Ви добре знали, що в мене є таємниця, одна особлива... я щось зберігала в підвалі. 
              Марго насупилася :

               — Зберігала? Тобто вже не зберігаєш?

               — Так, трапилася одна прикрість. І тут у мене виникає питання до Леона,— вона поглянула пильно на нього:— Останнім часом, ніхто не питав у тебе як можна нейтралізувати "священний вогонь"?

              Леон насупився:

               — Чому ти питаєш?

               — Питаю бо треба,— аж надто грубо відповіла Кароліна. 
               — Одна студентка питала...— ледь чутно промовив Леон.

               — Студентка? Не Франсі?— здивувалася Кароліна.

               — Студентка,— кивнув Леон.

               — А де Франсі?— згадавши, що давно не бачила секретарку, спитала Марго.

               — Вона мене зрадила,— тоном, що не віщував нічого доброго промовила Кароліна.— Що за студентка? 
               — Я не знаю як її звали... вона спитала якось між ділом, я й не звернув уваги... звідки я знав, що про це не можна говорити?— швидко заговорив Леон.

               — Факультет? Зовнішність? Що небудь?— насторожено спитала Кароліна.

               — Чи з твоїх, чи з Блекових... точно не пам'ятаю. Чорненька, гарні форми,— він жестом показав, які в неї форми і тут до Кароліни дійшло:

                — Ти що спав зі студенткою?— шоковано спитала вона.

                — Ні,— якось надто швидко промовив Леон.

                — Бреше,— тихо сказав Лич.

               — А я і думаю, чому ж він втратив пильність і вирішив поділитися такими знаннями з незнайомою дівчиною... А він тоді не головою думав, виявляється...— похитала головою Марго.

             Кароліна повернулася до Лича:

              — Треба список скласти, підозрюваних...  Вона точно їх спільниця.

              Лич кивнув і зник.

              — Отже,— Кароліна поглянула на Леона:— що ще вона хотіла від тебе?

              Леон якусь мить вагався, тоді сказав:

              — Запропонувала підзаробити, звела зі своїм знайомим, йому треба була допомога з ритуалом... В нього дід зачарований, ритуал мені невідомий... я обіцяв скласти оборотний ритуал і передати його дівчині...

              — Можеш не квапитись, він їм уже не потрібен,— Кароліна відкинулася на спинку крісла і зітхнула:- про кров ти їм сказав?

              — Що відбувається?— не витримала Марго, коли Леон ствердно кивнув.