Розділ 1

       Викликаний принцем портал сяяв сліпучим світлом. Робити крок назустріч у невідомість зовсім не хотілося, та вибору не було. Генрі взяв її за руку підтримуючи і заспокоюючи. Майже цілий день вони витратили на те щоб вивчити єлементарні найнеобхідніші правила придворного етикету, і тепер, в новій неймовірно незручній сукні з зібраним в вигадливу зачіску волоссям, вона була готова йти до королівського двору. Готова фізично, та не готова морально. 
       Не хотілося лишати Ніка, чомусь вона почувалася так, ніби лишає його напризволяще. Всім серцем, всією своєю сутністю вона хотіла бути поруч з ним, контролювати ситуацію, розуміти що взагалі відбувається... натомість мала йти в цей сяючий портал, в "справжнє зміїне кубло" як охрестила Кароліна королівський двір.

         Вони з Генрі увійшли в портал, слідом за ними пішли Дженні, Іона та Джіа - свита принцеси. Портал вивів їх до парадних сходів, застелених м'яким багряним килимом. По всій довжині сходів, а вони були чималі, з обох боків стояли золоті канделябри із свічками, що освітлювали дорогу для поважних гостей палацу. 
         Генрі поклав її руку собі на лікоть і поглянув на супутницю. Вона ніби зрозуміла його неозвучене питання, кивнула, що готова йти. 
          — Не хвилюйся, кивай і посміхайся, інше я візьму на себе,— усміхнувся він.

           Вони почали неспішно підійматися по сходам. Клер відчувала як тремтять руки, корсет стискав груди і було трохи важко дихати. Нарешті сходи закінчилися і вони опинилися в просторому залі з безліччю свічок і фонтаном посередині. Генрі провів її повз фонтан і повів далі до широких високих дверей, що миттєво відчинили перед нами. Щойно вони переступили поріг як чийсь гучний голос прокричав:

          — Його Високість Генрі Редстоун та леді Клариса Д´Арк. 
          Поки вони йшли через весь зал до трону, на якому сидів король, поміж придворних, а їх було багацько, пройшовся шепіт. Звісно треба було обговорити, що прибув молодший син короля, ще з дівчиною, і не просто дівчиною, а тією чиє прізвище було настільки відоме. З дівчиною, що ймовірніше за все принесе  династії Редстоунів корону Північних Островів.  Саме такі думки зародилися в головах місцевих пліткарів, котрі навіть не припускали думки, що принцеса може бути не принцеса.

             Король, виглядав досить молодо, як на свій вік, хоча це вже не дивувало Клер, вона помітила, що старість у вигляді зморшок і сивини приходила тут десь після сторічного віку. В нього були правильні риси обличчя і темне волосся, дівчина відмітила, що Генрі дуже на нього схожий. "Хоча й привабливий, та не настільки, як Ніколас",— подумала Клер.

             Генрі вклонився, а Клер присіла в реверансі, як і її "свита".

              — Радий вітати вас леді Д'Арк в палаці, сподіваюся Ви добре проведете час,— кивнув король.

             — Для мене честь бути вашою гостею, Ваша Величність,— відповіла Клер, як її вчили і підвелася.

             Король кивнув і Генрі повів її на спеціально приготоване  почесне місце, де вони могли посидіти і відпочити. Тільки вона присіла, миттю підскочив офіціант з келихами напоїв. Клер з дівчатами взяли по келиху, та пити не поспішали. Принц лишився стояти поруч. 

             — А де королева?— спитала Клер, бо вона чекала побачити її також, було цікаво як виглядає мати Генрі.

            Він знизав плечима, оглядаючи зал.

             — Дякую, дякую,— задоволено прошепотіла Дженні нахилившись до Клер.—  Дякую, що витягла нас сюди! Як тут гарно... 

             — А ти не хотіла їхати,— усміхнулася Іона, зробивши ковток.

             Гості все прибували і прибували, їх так само голосно представляли, вони йшли вітати короля, а потім займали місце в залі. Після того як всіх вже представили, залунала музика і Генрі запросив Клер до танцю. 
             — Бачиш все не так вже і страшно,— усміхнувся він кружляючи її у повільному танці, схожому на вальс.

             — Це тільки початок,— заперечила Клер. 
             — Не хвилюйся, лишилося пережити розмову з батьком, тоді можна буде піти відпочивати.

             — Та я за неї якраз не боюся, мені якось страшніше зустрітися з королевою,— зізналася дівчина.

              — Не варто, Її Величність, набагато лояльніше і спокійніша ніж король.

              — Ти так кажеш тому, що то твоя мати,— засміялася Клер.

              Коли танець закінчився до них підійшов слуга і щось прошепотів принцу, Генрі кивнув і взявши Клер за руку повів до трону.  
               — Сідайте, леді Д'Арк,— кивнув король на невеличкий стільчик біля трону, що щойно поставив прислужник.

                — Дякую,— кивнула дівчина і присіла на краєчок. 
               — То ви і є та сама Клер, протеже Кароліни?— у відповідь вона кивнула,—  То ви маєте щось для мене?— в очікуванні спитав він.

               Клер кивнула і дістала згорнутий в трубочку лист від Кароліни, що вона мала передати особисто в руки. Аж надто швидко король вихопив листа і поспішно зірвавши печатку, розгорну і почав читати. Під час читання вираз його обличчя змінювався з неймовірною швидкістю. Спочатку це була легка усмішка, потім він спохмурнів, потім здивувався, потім було обурення, гнів... 

                Пильно дивлячись на Клер він підкинув лист в повітря і він миттю загорівся, на підлогу впав лише попіл.

                — Отже, ми втратили Ніка... 

                — Не зовсім втратили, він ще там, Ваша Величносте,— промовила Клер.

                — Від цього не легше... Як Кароліна? Після зустрічі з Вільямом?— спитав король.

                — Спочатку злякалася, та потім коли він мало не вбив Сентрокка, вона показала йому де раки зимують...

                — Хто такий Сентрокк?— насупився король. 
                — Агент вашої таємної служби,— пояснив Генрі, спостерігаючи за реакцією батька.