Пролог

      —Отже,— зітхнула Кароліна,— план дій такий, ти їдеш до столиці разом з Генрі. Не на довго, місяць, може два. Будеш там наглядати за королівською сім'єю. Саме за ними рушить Дрейк, коли набереться сил. Щойно побачиш його чи запідозриш, що він поруч, викликаєш нас. Я розкажу як... А ми тим часом розберемося з цими путами,— вона поглянула на трикляті браслети,— і знайдемо якийсь спосіб витягти сутність Дрейка, не нашкодивши Ніку.
         — Може я лишуся? Я можу бути корисною...—з надією спитала Клер, не хотілося їй їхати звідси.

        — Ні, там тобі буде безпечніше, тим паче нам потрібні свої очі в палаці. Там Олівії буде складніше тебе дістати. Чи ти забула про "родичів"?— спитав Алекс, вертячи в руці "Ангельске Перо".

        — Вони мені не родичі,— зітхнула Клер.

        — Це не так важливо,— Кароліна підвелася з-за столу,— Ти будеш представлена до королівського двору, всі вважатимуть тебе принцесою, тому запроси з собою подружку, а краще кількох, бо не личить принцесі подорожувати без свити. Важливо, щоб ти не підтверджувала і не спростовувала свої родинні зв'язки з сім'єю Д'Арків...

       — Як? Мене точно хтось спитає...— здивувалася Клер. 

       Кароліна зітхнула:

       — Уникай прямих відповідей, ти ні перед ким не забов'язана звітувати і відповідати на всі питання. Є лише двоє людей котрі можуть вимагати відповіді — це король і королева, з іншими можна не заморочуватися. Король знатиме твою справжню історію, бо я не можу йому брехати, а якщо спитає королева, починай переливати з пустого в порожнє, що від твоєї відповіді може залежати твоя безпека і таке інше...

      — Чому ти не можеш йому брехати?— насторожено спитав Алекс.

      — То стара клятва, не важливо,— опустила очі Кароліна. Попереджаючи ще якісь його питання вона поглянула на Клер і заторохтіла:— Олівія вважатиме, що я навмисне тебе туди відіслала, подалі від неї. Поки будеш там, я зв'яжуся нарешті з Амелією і ми якось спробуємо вирішити це питання, щоб її найманці більше не плуталися під ногами.  З правилами етикету тебе ознайомить Генрі. Дівчатам скажеш, що за пропуски можуть не хвилюватися, будете наздоганяти матеріал в перервах між балами,- усміхнулася вона.

          — Я от що хотіла спитати, як ти змусила Франсі мене відпустити? Ти ніби керувала нею,— спитала Клер, це питання не давало їй спокою з самого ранку.— Твої очі були фіолетові, а твоя магія ж з недавніх пір білого кольору.

         Алекс здивовано перевів погляд на Кароліну.

          Кароліна опустила очі і відійшла до вікна, знову почала нервово закусювати губу, вигадуючи спосіб уникнути цієї розмови.

         — Та скільки в тебе тих таємниць?— невдоволено вигукнув Алекс.

         — Зате зі мною не сумно,— слабо посміхнулася вона.

         — Розповідай,— наполегливо промовив Алекс.

         — Всі чужі приходять сюди зі своєю власною унікальною силою,— зітхнула вона.— Спочатку я не могла керувати жодною стихією. Вогонь котрим я користувалася, був запозичений мною, як і темна магія і магія повітря... Виявилося, що я можу поглинати спрямовані на мене чари і дублюючи використовувати. Моя власна магія — фіолетова. Я можу навіювати людям те, що мені треба. Саме через цю силу ми з Ніком і сварилися, тому що втручання в чужий мозок заборонене... Він був категорично проти, щоб я використовувала цю силу, вона в мене на крайній випадок. 
         — Але ж в мене немає унікальної сили?— спитала Клер.

         — Має бути, просто ще не активізувалася,— знизала плечима Кароліна,— йди готуйся. Ввечері Генрі відкриє портал.

        Клер піднялася і пішла до дверей, взявшись за ручку вона обернулася:

        — Одне питання. Хто такий Генрі?

        — Генрі Редстоун, це молодший син Короля, більше відомий тобі, як Дін Морган.

        Клер на мить  застигла і насупившись спитала:

         — У вас тут у всіх є купа запасних імен?

         — Може ти колись звикнеш,— усміхнулася Кароліна. 
         Коли за нею закрилися двері вона поглянула на Алекса, що досі сверлив її задумливим поглядом:

          — Не треба так дивитися.

   ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••