Розділ 16

         Дрейк невдоволено увійшов до кімнати Ніколаса і сів у крісло. Слідом за ним увійшли Маркус та Вільям.

       — Вийшло?— спитав Нік, роблячи вигляд, що нічого не знає.

       — Де там...— зітхнув Дрейк. 
       — Ми втратили Лича...— промовив Маркус.

       — Вона його вбила? Не захотіла вкладати угоду?— зобразивши повне нерозуміння на обличчі спитав Ніколас.

       — Ні, навпаки, вона погодилася...— невдоволено сказав Валентайн.— Але захотіла Лича... І він присягнув їй на вірність. Тепер в неї і Лич, і Редстоун...

       — Як таке можливо?— промовив здивовано Нік.

       — Я не правильно сформулював наказ... А він виконав його буквально і погодився на всі умови, що вона сказала...— прошипів Дрейк. 
       — Тепер нам її не дістати...— сказав Валентайн, нервово походжаючи по кімнаті.

       — Якби дехто діяв за планом, в нас би цих проблем взагалі не було,— люто промовив Дрейк. Небо над замком, якось раптово, затягло темними хмарами.— Якби ти вбив її одразу, ми б вже давно перейшли до фінальної стадїї... Але ж ні, тобі закортіло спочатку вкласти її в ліжко. Один задумав закохатись в ворога, інша від ревнощів вирішила вбивати своїх... На когось взагалі можна покластися? У нас був чіткий план. Все мало пройти ідеально... 

        — Що ми тепер робитимемо, Повелителю?— спитав Нік.

        — Мені треба створити щось нове... Сильніше Лича...— задумався Дрейк.— Поки вона буде зайнята порятунком Редстоуна, і пошуком нового способу позбутися мене — ми маємо підготуватися... Хоч один плюс в цій ситуації є — зброєю вона тепер не скористається. Я створю дещо нове — істоту, що в першу чергу знищить ту відьму...

         — Повелителю,— нерішуче промовив Валентайн.— Ви обіцяли...

         — Я памʼятаю,— невдоволено глянув на нього Дрейк.— Сильно калічити не будемо, зможеш воскресити...

         — Нащо?— незрозумів Ніколас.

         — Хочу слухняну, покірну Кароліну, котра буде належати лише мені,— хижо усміхнувся Валентайн. 
         
 ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

         Кароліна спустилася сходами на перший поверх і гомін відвідувачів вмить стих, всі з цікавістю поглянули на неї. Ніяково озирнувшись, вона підійшла до барної стійки.

          — Гаррі, дякую тобі за допомогу,— промовила вона.

          — Хто ти, Леді Катріна?— спитав він зацікавлено.— Я незнаю жодної людини, хто б міг викликати Короля, в таку діру як мій заклад... 

          — Я нажаль не можу відповісти на це питання,— хитро всміхнулася вона.

           — Він ще там?— здоровань вказав жестом вгору.

           — Ні вже пішов. Мені треба була його допомога, він допоміг і пішов...— задумливо сказала вона.— Слухай Гаррі, я маю ненадовго відійти. Було б чудово, якби ніхто не тривожив спокій мого друга в тринадцятій кімнаті... Йому треба відновлювати сили після поранення. 
           — Звісно,— кивнув він.— Може наказати кухарці приготувати бульйон?

           — Коли він прийде до тями я скажу, дякую. 
           — Може ще якась допомога потрібна?— спитав серйозно він.

           — Потрібна, та я гадки не маю, як ти можеш допомогти в даній ситуації...

           — Скажи що за ситуація, і може щось вигадаємо...

           — Дрейк Безсмертний з некромантами захопили Блекмор, в них ціле військо мертвяків, а в мене поранений принц і мало часу, щоб вигадати нормальний робочий план.

           Гаррі шоковано застиг на місці, а Кароліна сумно усміхнулася і зникла у вогняному полумʼї.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••            

          Кароліна лишила Лича охороняти Чарльза, а сама телепртувалася до нової кімнати Ніка в Блекморі. Його не було, тому вона швидко накреслила на дзеркалі символи — вирушила до палацу: перевірити як там справи і заодно взяти деякі книги.  В першу чергу, вона повідомила міністрам, що принц у неї, в безпечному сховку, поранений, але жити буде. Вона не хотіла лишати його в палаці, боялася раптом тут ще лишився хтось, вірний Дрейку, бо незважаючи на те, що учнів він брав до себе рідко, але прихильників його таланту було вдосталь. Міністри не одну годину ламали голову над тим, як вирішити питання з захопленим університетом. Основна складність була в тому, що він був досить далеко, і військо, котре швидко б владнало проблему з мерцями, мало йти до нього кілька днів. Жоден портал не переніс би його на таку відстань. Було вирішено все ж таки відправити озброєний загін, котрий мав все владнати, у випадку, якщо план Кароліни не спрацює. 
        План, якого ще не було. 
        Після наради, дівчина засіла в бібліотеці з архімагом, вони довго щось обговорювали, продивлялися книги і розглядали різні версії. Була вже пізня ніч коли Кароліна, прихопивши кілька фоліантів, вийшла з дзеркала. 
        Ніколас вже спав. Кароліна поклала книги на столик і сіла поруч з ним на ліжко.

         — Ніколас Блекк, ти мені потрібен,— обережно штурхонувши його, сказала вона і лягла поруч.

         — Мені це сниться, чи ти насправді вляглася в моє ліжко?— відкривши одне око спитав він.

         — Якби це був сон, я б мабуть була ще й гола...— усміхнулася вона.

         — Ти знову зловживала вином?— з підозрою спитав Нік.

         — Ні, я випила забагато заспокійливого зілля, в мене мозок працює на всю, треба допомога, щоб відсіяти всі абсурдні ідеї і скласти нормальний план. Архімаг не витримав, здався... Він не володіє достатньою кількістю інформації, з ним складно щось вигадати... А ти все знаєш, разом ми маємо все продумати, щоб ти потім не казав, що я надто поспішаю, безвідповідальна і все таке... Тим паче, є нюанси, яких я не знаю. Ти ж заблокував двері? Не хотілося б, щоб хтось увійшов і побачив мене тут.

          — Заблокував,— кивнув він.— Які нюанси?