Розділ 15

      Кароліна щойно вискочила з дзеркала одразу телепортувалася до зали для нарад. В цей час Чарльз мав бути разом з усіма міністрами і радниками. Опинившись в коридорі біля дверей зали вона злякано насупилася, якщо їй не вдалося опинитися там де вона хотіла, отже в приміщенні стоїть якийсь захист, котрого там раніше точно не було. Дівчина підскочила до дверей і смикнула за ручку. Зачинено. Вона не вагаючись змахнула рукою — замок з тріском розлетівся на друзки. 
      Кароліна широко відкрила двостулкові двері і з кімнати їй в обличча повалив чорний магічний дим. Вона прикрила ніс рукою, стараючись його не вдихати, іншою, за допомогою магії, відкрила вікна, запускаючи до приміщення свіже повітря. За довгим столом для нарад були непритомні радники і міністри. Чарльза і Вільяма ніде не було, вона спізнилася. 
      Підлога уходила з-під ніг. Кароліна підійшла до столу і обперлася руками об його край, намагаючись заспокоїтися. Відчай накривав її з головою. Що робити? Де шукати Чарльза? Думки плуталися, вона не могла зосередитися і взяти себе в руки. Скільки разів Чарльз казав, що не довіряє йому? Вона навіть слухати не хотіла... Чому так сліпо вірила, що він не причетний до цього?... Чому відкидала всі підозри і попередження?..

      Міністри почали приходити до тями. Повільно підіймаючи свої голови від столу, кашляючи і озираючись. 
       — Де принц?— спитав, охрипшим голосом, Перший радник.

       — Валентайн забрав його, я спізнилася...— приречено промовила Кароліна, не підводячи голови.

       — Треба оголосити тривогу, шукати...— промовив скарбничий Сторн, різко підвівшись.

       Всі загомоніли і почали підводитися, хтось кинувся до дверей.

       — Ні!— голосно промовила Кароліна і сама здивувалася наскільки чітко і твердо це прозвучало. Двері перед носом міністра зачинилися.— Ніхто не покине цю кімнату, доки я не дозволю,— рішуче сказала вона. 
        — Чому ми маємо тебе слухати? Ти лише коханка,— промовив один з міністрів.

        — Я не коханка, я одна з небагатьох, хто знає що відбувається.— Кинула вона на нього свій палаючий погляд, попереджаючи, що церемонитися з ним не збирається.— Серед вас є ще двоє, хто утаємничений. Ми вирішимо, що робити далі, інші — сіли на свої місця і чекають. 
        Майже всі посідали на свої місця, лишилися стояти лише Голова охорони і Перший Радник. Вони невдоволено на неї дивилися, чекаючи, що вона скаже.

        — Отже, зробимо так — я займуся пошуками, а ви, всі, будете займатися тим, що будете імітувати бурхливу діяльність. Всім скажете, що церемонію відкладено через події в Блекморі...

        — А що в Блекморі?— насупився Радник.

        — Дрейк захопив університет і планує робити криваві жертвоприношення, чи щось типу того...— похмуро сказала вона.

        — Нікому не кажіть, що принц зник... Вони хочуть щоб була паніка. Не можна допустити цього. 
       — Але якщо принца вбʼють? Ми лишимося без правителя...— промовив один з міністрів.

       — Не вбʼють,— похитала головою Кароліна.— Він потрібен їм живим.

       — До поки не розповість, те що їм треба...— задумливо сказав Голова охорони.

       — Він не розповість...— впевнено сказала дівчина.— Дайте мені добу на пошуки, якщо не впораюся — робіть як знаєте. 
        — Одна доба, не більше,— кивнув Перший Радник.— Лише тому, що він вірив в те, що ти впораєшся.

        — Дякую,— промовила Кароліна і рушила до дверей.— Займіться кризою.— Вона обернулася і поглянула на всіх, хто сидів за столом:— нехай дадуть клятву мовчати про те, що сталося.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Кароліна зʼявилася в Університеті і кілька разів стисла камінь, вона знала, що Нік обовʼязково відчує сигнал, тому походжаючи по кімнаті, почала чекати. Чекати довелося довго, весь цей час вона обдумувала, що робити і який крок має бути наступним. З емоціями впоратися їй не вдалося, тому ще в замку вона випила заспокійливий відвар і тепер, почувалася знову так само дивно, як і минулого разу. Її не турбував страх чи відчай, мозок працював над вирішенням проблеми ігноруючи всі емоції. Вони не зникли, просто більше не заважали думати.

           Нарешті Ніколас увійшов і магією заблокував двері. 
           — Не встигла?— це прозвучало, більше як ствердження.

          — Так,  я спізнилася... Він його забрав. Не знаєш куди?— спитала вона з надією.     
          — Тут його точно немає...— похитав головою Ніколас.— Вони вирішили тримати його окремо.

          Кароліна нервово походжала по кімнаті. 
          — В мене лише доба, щоб його знайти, потім почнеться хаос...— сказала вона.

          — Катріно,— задумливо промовив він,— я ж правильно зрозумів, що цей Валентайн і є той самий Вільям, котрий, вимагав від тебе провести обряд?

         — Нічого не кажи,— сердито на нього поглянула Кароліна.

          — Я сподівався, що я помилився... Серйозно? Він же хворий на всю голову.

          — Він був нормальний...— промовила вона, нерішуче.

          — Я лише трохи з ним поспілкувався, і досі не можу забути його скажений погляд... Там все дуже запущено. Як ти могла його обрати?

          — Припини, і без того погано...— пробубоніла вона.

          — Він катує його, Катріно, треба діяти швидко. Може твої друзі з братства допоможуть?

          — Катує?— злякано спитала вона.

          — Так. Спочатку дали відвар правди, але він не подіяв... 

          — Не подіяв?— Катріна зупинилася і зацікавлено поглянула на нього.— Отже мій захист спрацював?

         — Який захист?— не зрозумів Ніколас.

         — Тобі теж треба його поставити,— рішуче сказала вона і підскочила до нього.— Не пручайся, я знаю, що ти проти цього, але якщо тебе викриють, це допоможе...— Вона обхопила його обличча руками.— Дивись мені в очі, Ніколас, ти ніколи нікому не розкажеш своїх таємниць проти своєї волі, як би не було боляче, щоб не трапилось, ти оберігатимеш, те що має бути приховане і нікому нічого не розкажеш. Ні чари, ні зілля не змусять тебе зрадити обітницю. Хто б не питав. Навіть мені ти нічого не скажеш проти своєї волі. 
        Вона відпустила його і зробила крок назад.