Розділ 14

       Ніколас прокинувся від холодного доторку чиєїсь кістлявої руки. Він здивовано підвівся і поглянув на Лича. 
        — Вже час? — протираючи очі, спитав Нік.

        — Збирай речі. Повелитель змінив плани. Ти будеш жити в маєтку,— промовив моторошно Лич.

        — А ритуал?— обережно поцікавився Нік.

       — Ритуал неможливий тепер. 
       Ніколас швидко зібрав все необхідне і Лич перемістив його до кімнати в маєтку некромантів.

       — Спускайся до підвалу, Повелитель чекає,— промовив Малганіс і розтанув в повітрі. 
      Кинувши речі на ліжко, Ніколас рушив до підвалу, роздумуючи, що ж трапилося і чи вдалося Катерині все, що вона задумала.

        Замість столу, на якому зазвичай був якийсь піддослідний, в підвалі зʼявилися нормальні меблі: стіл, канапа, кілька крісел. На стінах і підлозі були накреслені захисні символи. 

        Повелитель сидів в кріслі і задумливо дивився в порожнечу. Збоку від нього були два Личі, що непорушно висіли в кількох сантиметрах над підлогою. Маркус  насупившись стояв в іншому кінці приміщення. Нік неспішно увійшов і, поглянувши на Дрейка, сів на канапу.

        — Повелителю...— почав він обережно.— Що відбувається?

        — Відбувається якийсь хаос...— задумливо промовив Дрейк.— В мене ще не вклалося в голові, все що відбулося... 

         — Аврелія замовила Катріну братству тіні, а Кароліна переманила її до себе, пообіцявши мабуть анулювати угоду...— промовив Маркус.— Катріна нас зрадила,  тепер допомагає нашим ворогам...

        — Зрадила, бо певно злякалася...— невдоволено промовив Дрейк.— Вона мабуть, вирішила, що я віддав наказ...

        — А де Аврелія?— насупився Ніколас. 
        — Катріна вбила її поки Луціус нам пояснював, чому лишив її саму... Коли ми прибули, вона саме згоріла в "священному вогні",— зітхнув Дрейк.— Ні Катерину, ні Кароліну ми вже не знайшли...

        Ніколас перевів погляд з Дрейка на Маркуса і задумливо зітхнув. Яку гру затіяла Катріна?

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
       
          Кароліна крізь сон відчула ніжний, прохолодний доторк до свого живота, де ще мить тому нестерпно болів опік. Обережно вона відкрила очі і здивовано поглянула на принца, котрий зосереджено мастив чимось їй шкіру з невеликої баночки. 
        — Ваша високосте, шо ви робите?— спитала вона відмітивши, що біль стихає майже одразу, як він торкається шкіри.

         — Мажу кремом твої опіки, як навчив придворний цілитель,— промовив, не відволікаючись, він.

         — Чому цим займаєтесь ви, а не цілитель?— знову спитала дівчина припіднявшись на ліктях, вона насупилася зрозумівши, що лежить перед ним в самій білизні.

         — Тому, що сюди не зайде ніхто поки ти не відновиш свої сили... Я не знаю хто ворог, тому заборонив всім сюди ходити. Спільник Дрейка може скористатися нагодою поки ти слабка і спробувати позбутися тебе.

          — Привіт, Чарльз  з параноєю, якого я знала,— усміхнулася вона.— Ти сьогодні забув випити свій відвар?

          — Ти ж не хотіла, щоб я його пив...

         — Я не сподівалася, що ти послухаєшся...— Вона задумалася, раптом насупилася і спитала:— Взагалі нікому не можна? Навіть Моллі?

         — Моллі задає багато питань і любить пліткувати...— невдоволено пробурмотів Чарльз. Він поставив баночку на столик і витер руку хустинкою.— Тому відпочивай, ніхто тебе турбувати не буде. 
         — А Вільям?— тихо спитала вона, прикрившись простирадлом.— Він знає, що зі мною?

        — Так,— невдоволено промовив Чарльз.— Дуже рвався з тобою побачитись...  У вас ще буде нагода поспілкуватись,  але лише тоді, коли ти будеш здатна себе захистити.

        — Він не хоче мене вбивати,— трохи ображено промовила вона.— Він хоче повезти мене в замок на березі моря...

          — Я йому не довіряю. Ніхто сюди не зайде доки я не дозволю, особливо він.— Поглянувши з підозрою на неї, додав:—І ніхто не вийде, без мого дозволу. 

         — Тобто? Я ж не можу постійно лежати, мені треба діяти... Ніколас де? Його забрали?

          — Імовірно так. В університеті його немає,— кивнув принц.

          — От, тим паче, мені треба, вигадати, як з ним звʼязатися... 

          — Тобі принесуть все необхідне. Попросиш охорону, вони все зроблять. Поки не одужаєш можеш подумати як звʼязатися з Ніком. А йти нікуди не треба.— Він зітхнув поглянувши на неї.—  Все. Відпочивай, маю йти на нараду.           

         Вона провела його поглядом і насупилася, почуваючи себе полонянкою.  Кароліна відкинулася на подушки і задумалася. Вона переоцінила свої сили, коли кидала виклик Аврелії. Щеб трохи і вона її вбила. Не можна було допускати надалі таких помилок. Якщо Аврелія ледь її не вбила, то в прямому протистоянні з Маркусом або Дрейком вона точно програє. Треба було вигадати, як захистите себе, бо з такими успіхами вона навіть наблизитися не встигне до Повелителя, не кажучи вже про те, щоб встромити в нього кинджал.
         Від роздумів її відволік звук дверей, що відкрилися. Кароліна здивовано підвелася, притримуючи на грудях простирадло. Джейк, один з охоронців, не заходячи до кімнати, проштовхнув всередину візочок з їжею.

          — Смачного,— підморгнув він і зачинив двері.
          Відчувши аромати, котрими наповнилася кімната, дівчина усвідомила, що дуже зголодніла. Вона швидко підвелася і, загорнувшись  в простирадло, закріпивши його на грудях, підійшла до візочка. В голові трохи паморочиться, рани не боліли, але доставляли ще дискомфорт. Кароліна переставила на стіл все, що було у візочку і сіла обідати в самоті. Принаймні в неї був час все обдумати і вигадати спосіб тримати звʼязок з Ніколасом... 

            Через півгодини, сидячи з чашкою чаю біля каміну Кароліна дійшла до думки, що її треба якийсь артефакт, котрий вона передасть Ніку, щоб він при необхідності, через нього міг покликати на допомогу. Вона зробила ковток і насупилася, чай був ледь теплий. Поводивши над поверхнею рідини вказівним пальцем вона задоволено усміхнулася, коли відчула, як чашка стала гарячою. 
             Допивши чай Кароліна підвелася і склавши посуд на візочок, підійшла до дверей. Смикнувши  за ручку, вона насупилася: її ще й зачинили...