Розділ 13

       Кароліна увійшла до себе в кімнату і розгорнувши свиток почала його вивчати. 
       Її відволік стук в двері. Якесь шосте чуття підсказувало, хто саме вирішив її навідати. Вона згорнула свиток і, поклавши його в шухляду шафи, підійшла до дверей. Глибоко вдихнувши, наскільки це було можливо, вона відкрила двері. 
      — Є розмова,—  коротко промовив Вільям. 
      Кароліна відійшла вбік, пропускаючи його всередину. 
      — Про що?— спитала вона. 

      — Хто він? Демон, з котрим ти говорила.
      — Друг. 
       Валентайн був явно невдоволений. 
      — Я хочу поставити тобі одне єдине запитання,— повільно промовив він, підійшовши до неї впритул і поглянувши в лице.— Вчора ти була з ним?

      — Я не можу поки обговорювати з тобою деталі завдань, котрі я виконувала для принца,— обережно промовила дівчина, спробувавши зробити крок назад, але наштовхнулася спиною на комод. 
     — Я не питаю в тебе ніяких деталей. Тим паче, принц сам був здивований, що ви знайомі. Коротка відповідь "Так", або "Ні"...— вимогливо промовив він.

     Кароліна насторожено дивилася йому в очі, і розуміла, що якщо зараз скаже неправду —  він точно це зрозуміє і навряд повірить. 
      — Так. Я була у нього, але нічого такого, що ти там собі надумав не було,— швидко промовила вона, помітивши, як зло блиснули його очі.— Мені потрібна була допомога, я була виснажена фізично і магічно. Він зцілив мене.— Вона з тривогою, поглянула йому в очі.— Здається, тобі треба заспокоїтися, давай поговоримо ввечері...— запропонувала обережно. 
       Вільям дивився на неї, думаючи про щось своє.
       — Добре,— кивнув він і швидко пішов.

       Кароліна зачина за ним двері і підперши їх спиною важко зітхнула заплющивши очі. Двері в суміжну кімнату відчинилися.

      — Теж будеш задавати незручні питання?— не відкриваючи очей спитала вона.

      — Ні, то ваші з ним справи,— знизав плечима Чарльз. 
     — Ти маєш бути в залі з гостями, хіба ні?— спитала дівчина, поглянувши на принца в дверях.

      — Я хвилювався, раптом він не зможе впоратися з емоціями... 

      — Ти ж мій благородний рицар,— усміхнулася вона.— Не варто хвилюватися, він хороший... Він не образить мене.

        — Я в це не дуже вірю,— знизав він плечима, задумливо дивлячись на неї.— Звідки ти знаєш того демона?

         — А він тобі не представився?— здивувалася вона.

          — Просто імʼя назвав і все, я знаю лише, що він старий друг батька, останній з королівської родини піщаних демонів... І все.

          — Ох, Чарльз,— зітхнула усміхнувшись Кароліна.— Вітаю в клубі обраних, ти сьогодні мав честь познайомитися з Королем найманців.

          Чарльз здивовано насупився:

           — Це все пояснює...

           — Якби ж і Вільяму можна було все так швидко пояснити...— зітхнула вона.— Ходімо, твої піддані скоро почнуть тебе шукати...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

              Пізнього вечора, коли вже нарешті скінчилися всі заплановані заходи. Кароліна шукала поглядом Вільяма. Вона хотіла перш ніж піти з палацу, упевнитися, що він все обдумав, заспокоївся і все буде як раніше. Та нажаль його ніде не було. Навіть на вечірню нараду не зʼявився... Дівчина почала хвилюватися і вирішила навідатися до нього в гості. Охоронці швидко пояснили їй, як знайти його апартаменти, тому вона за кілька хвилин вже стукала в потрібні двері.

      Він відчинив не відразу. Обличча досі було насуплене і чимось невдоволене.

       — Ти ще не заспокоївся?— обережно спитала вона. 
      Він жестом запросив її увійти. Подумавши мить, вона неквапливо увійшла і озирнулась, відмітивши наскільки педантично все було там розкладено. 
       — Я довго думав,— промовив він, задумливо дивлячись на неї.— Навіть до відьми ходив...

        — Нащо ти ходив до відьми?— не зрозуміла вона.

        — Я думав ти наклала на мене якісь любовні чари...

         — Нічого мені більше робити,— усміхнулася Кароліна.— І що сказала відьма?

         — Що на мені немає ніякого впливу...— насупившись промовив Вільям.—  Я не можу ні про що думати, я не можу зосередитися на завданні...— говорив він наближаючись. Інстинктивно вона зробила кілька кроків назад і знову уперлась спиною в стіну. Чоловік стояв прямо перед нею, не зводячи очей з її обличча.— Щойно бачу тебе, все інше стає геть неважливим...— Він торкнувся рукою її щоки.— Це ніби якесь божевілля, я дійсно хотів кинути все і поїхати з тобою світ за очі...  Я досі хочу цього... Та тепер мене не полишає думка, що хтось інший торкався тебе,— прошепотів він їй на вухо.— І я готовий вбити кожного, хто стане між нами...

         — Не треба нікого вбивати,— прошепотіла вона.— Нікого між нами немає... 
         Він провів великим пальцем по її нижній губі.

         — Я б хотів в це вірити...але...

         — Якщо ти не зможеш мені вірити, то нам краще одразу ставити крапку. Бо це будуть не ті стосунки, що нам обом треба....— промовила вона.
            
         — Ти хочеш ставити крапку?— насупився він.

         — Не хочу, та якщо ти не віриш мені... то який сенс?— В ній почало закипати обурення.— Знаєш, я не повинна виправдовуватися перед тобою і запевняти у вірності... взагалі наші стосунки ще не такі вже серйозні... ми досі не перейшли на наступний рівень... а ти вже влаштовуєш мені сцени ревнощів.  І взагалі, я не твоя власність,— невдоволено промовила вона.— Мені набридли оці зʼясовування стосунків, не хочу вже нічого... Або ми разом без оцих розбірок, або йдемо кожен своєю дорогою. Обирай. 
         Вільям здивовано підняв брову, якусь мить він думав, потім промовив:

          — Я згоден бути разом "без розбірок", але за однією умовою.

         — Якою?— насупилася вона.

         — Я хочу щоб ми обвінчалися за традиціями твого народу. Тоді в мене вже ніколи не буде жодних сумнівів і я жодного разу не підійму цю тему,— промовив він, пильно стежачи за її реакцією.