Розділ 12

      Кароліна сиділа в королівській бібліотеці і зацікавлено читала про одне древнє закляття магії вогню, котре могло стати в нагоді, хоча і було досить складним. Поруч зʼявився найманець в чорному і тихо промовив:

      — У нас все готово, леді Хеллфайр.

     — Знайшли вже?— здивувалася дівчина. Коли він кивнув, вона дістала лист паперу і почала писати список необхідних інгредієнтів. Закінчивши вона простягнула його з легкою посмішкою найманцю.— Звільню сьогоднішній вечір для вас. Чекатиму щойно сяде сонце.

    Найманець кивнув і зник в тінях. Кароліна перевела погляд на вхід до приміщення, де стояв Вільям.

     — Давно там стоїш?— здивовано підняла брову вона.

     — Щойно прийшов,— промовив він задумливо і підійшов до неї.

     — Завжди дивуюся, як ти так безшумно ходиш...— усміхнулася Кароліна, підвівшись.

     — В тебе плани сьогодні, я так розумію,— невдоволено промовив він, обійнявши її за талію. Її руки ковзнули на його шию. 
     — Так, вибач, це важливо для мене...

     — Ти дразниш дуже небезпечних людей... я хвилююся за тебе...— прошепотів він. 
    — Не варто, ситуація під контролем,— усміхнулася вона.

     — А якщо вороги ближче ніж ти думаєш? Раптом поруч є хтось хто може тобі нашкодити?- пильно поглянув їй в очі Вільям.— Ти ніби вважаєш себе невразливою...— зітхнув він.

     — Мені приємно, що ти хвилюєшся за мене, я обіцяю бути обережна,— промовила вона. 
     Він поцілував її і прошепотів:

     — Я б хотів забрати тебе звідси і відвезти подалі з цього королівства...

     — Забереш, щойно закінчу всі справи, хоч на край світу... — кивнула вона цілуючи його у відповідь.

     — Може принц впорається без тебе?— з надією спитав Вільям.

     Кароліна зітхнула:

     — Справа ж не лише в ньому. Це особисте. Я маю помститися...

     — Личі вбили твого батька?— насупившись спитав він, пильно поглянувши на неї.

     — Його вбив Маркус, та всі ми знаємо за чією вказівкою,— вона відійшла від нього і задумливо поглянула у вікно.— Вінсент довіряв йому, вважав його кращим другом, та варто було Дрейку наказати і Маркус вбив всю його сімʼю: дружину і сина... Хотів знищити весь його рід, щоб нікого не лишилося...

     — А ти як врятувалася?— зацікавлено спитав Вільям.

     — По мене ніхто не знав, мені пощастило, що він не розповідав йому про свою коротку інтрижку...— Вона навмисне дивилася у вікно, щоб не зустрічатися з ним поглядом, не хотілося йому брехати, та всі мали чути одну і ту ж історію...

      Він підійшов і обійняв її за плечі:

      — Вибач, що підняв цю тему...

      — Не варто вибачатися,— промовила вона. 
      — Отже ми домовилися? Щойно все закінчиться, поїдемо світ за очі? Оселимося в замку на березі моря, подалі від всього світу... 

       — Звучить цікаво,— усміхнулася Кароліна.

 ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Ввечері, коли почало сутеніти, Кароліна попередила Чарльза, що має невідкладні справи і стояла в саду біля центрального фонтану. Вже знайомий найманець не змусив себе довго чекати. Він перемістив її в ритуальну залу, де вона нещодавно вбивала Личів. Тут вже все було готово до ритуалу. 
      Дівчина підійшла до столу,з ритуальним атрибутами і інгредієнтами, і поглянула на  шматок металу, втричі більший,  ніж той що був у неї.

     — Ще щось потрібно?- вона здригнулася від звуку голосу Самайна, що зʼявився нізвідки.

     — Так,— вона кивнула на порожню ритуальну чашу.— Її треба наповнити кровʼю. Вашою. 
    — Скільки?— він підійшов до чаші.

     — На одну третю, має вистачити...

     Вона мовчки спостерігала як він зробив надріз ножем, що лежав тут, і наповнив чашу.

     — Що далі?— спитав демон, поглянувши на неї.

     — Все, від вас більше нічого не потрібно,— діловито промовила вона.— Ви маєте лишити мене саму. Десь ближче до світанку ритуал завершиться, я втрачу свідомість, ви маєте відправити мене до Університету Блекмор, бажано до моєї кімнати, і нехай повідомлять Ніколаса Блекка, що я робила знову зброю, він знає як швидко привести мене до тями. Але важливо щоб я повернулася в Університет до світанку.
      Самайн питально підняв брову, здивований її командним тоном, та Кароліна не звернула на це увагу.

     — Все, лишіть мене, вже час починати,— глибо вдихнула вона, збираючись з думками і настроюючись на необхідний лад.

      Почекавши поки демон щезне, вона перевдяглася і почала ритуал.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

       Кароліна прокинулася в уже знайомій спальні, на ліжку з чорним шовком. Вона здивовано підняла голову від подушки і озирнулася. Поряд в кріслі дрімав золотоокий демон. Дівчина насупилася, він мав її відправити до Ніколаса, та чомусь вклав спати тут. Невже щось пішло не так? Раптом клинки не мають необхідних властивостей? Все таки вона не виключала такої імовірності, бо його кров відрізнялась. Раптом через неї зброя вийшла не така, як треба? Вона задумливо поглянула на долоні і насупилася ще більше. На руках не було жодного порізу, хоча вона добре памʼятала, що довела ритуал до кінця... Не було навіть тих старих шрамів від попереднього ритуалу. Кароліна сіла на ліжку. Вона відчувала слабкість, та не таку, як тоді. Цього разу все було інакше.  Ще й до всього вона виявила, що її перевдягнули в нічну сорочку... ту саму, з напівпрозорої ніжної тканини, котрою вона захоплювалася, коли тут ночувала минулого разу. Добре хоч кинджал лишився при ній. 
        — Лягай спи,— промовив Самайн, поки вона обурено оглядала свій вигляд.— Ти ще не відновила сили.

        — Чому я досі тут?— спитала вимогливо вона.

        — В тебе був спустошений резерв, треба було поспати.

        — Треба було відправити мене до Ніколаса, він вмить все владнає...