Розділ 11

      — Ти знову спізнилася,— невдоволено промовив Чарльз, щойно вона вийшла з дзеркала. 
      — Довго обирала сукню,— усміхнулася Кароліна і покрутилася, демонструючи довгу чорну сукню на бретелях і з глибоким декольте, оздоблену золотою вишивкою на подолі і на ліфі.— Як тобі? Скромніша ніж червона.

      Він кинув короткий погляд на сукню, але коментувати не став. 

      — Нік казав тобі, що нас мало не змусили переїхати до Некромантів?— спитала вона, дивлячись на своє відображення.

      — Так, тобі треба зменшити свою активність...—  задумливо сказав він.

     — Личів лишилося не так багато,— знизала вона плечима.— Тим паче один з них сьогодні може завітати в гості, якщо ще не завітав. Хоча я не сподіваюся, що мені так пощастить з ним зустрітися сьогодні...— зітхнула вона. 
      — Ти маєш бути обережніша,— промовив Чарльз.— В палаці хтось полює на тебе.

      — Дрейк сказав, що він займає досить високу посаду і, при бажанні, може потрапити будь куди... Що це може бути за посада? 
      — Радник короля?— припустив принц, явно на когось натякаючи.

       —  Скільки в короля радників?— поцікавилася Кароліна, поправляючи зачіску.

      —  Семеро. В мене навіть є підозрюваний.

       — Ти хочеш, щоб він виявився негідником?— повернувшись до нього спитала вона, невдоволено.

        — Ні, та щось мені підказує, що він не такий, яким здається.

        — Припини,— втомлено зітхнула вона.— Давай сьогодні без сварок? Ходімо вже на твій прийом.

        
     ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
       
        Більшу частину прийому Кароліна провела в саду з Вільямом. Вони  гуляли темними алейками і розмовляли про якісь загальні теми.
        Був тихий безвітряний пізній вечір, на небі поблискувала зорі і десь далеко чувся шум моря.
         В саду сьогодні було напрочуд людно, важко було знайти куточок, щоб побути наодинці. 
         Нарешті знайшовши вільну лаву в глибині саду, Кароліна втомлено на неї опустилася, ноги боліли від танців, а потім прогулянок на підборах, хотілося їх скинути, та вона втрималася.

         — Мені треба трохи перепочити,— промовила вона.

         — Давай перепочинемо,— кивнув він і сів поруч.— Я хотів з тобою поговорити, про дещо...— почав він, та раптом його очі заплющилися і він, ніби відключившись почав втрачати рівновагу, руки людини в чорному підхопили його і вклали на лаву. Вона й не встигла помітити звідки і коли він заявився.
         Найманець поглянув на Кароліну:

          — Я тут в терміновій справі, з ним все буде добре, мілорд вимагає вашої присутності, негайно.

         — Що в біса відбувається?— шоковано підскочила дівчина, вона стурбовано поглянула на непритомного Вільяма.— З ним точно все гаразд?

          — Так, він просто спить. 
          — Вже треба робити ритуал?— насупилася вона, не бачачи іншої причини  "вимагати її присутності".— Я ж говорила, що сьогодні не можу.

          — Це з якогось іншого питання, я поверну вас одразу назад. Ходімо,— наполягав найманець.

          — Добре,— зітхнула Кароліна. Знявши підбори, вона підійшла до нього і поклала руку йому на лікоть. Одразу її огорнула темрява.
        
        Вона опинилася в залі де вперше зустрілася з Самайном. Він стояв біля столу, тримаючи в руках свиток, з дуже серьйозним виглядом. Кароліна відпустила найманця і рушила до Самайна, притримуючи поділ сукні, бо без підборів він був дещо довший і заважав вільно йти. Її кроки на холодній камʼяній підлозі, голосно відлунювали по всьому приміщенню. Самайн підвів очі і насупившись поглянув на її босі ноги.

           Кароліна наблизилася і зробила реверанс:

           — Вітаю Ваша Величносте. Що таке критичне трапилося, що ваша людина прямо викрала мене з палацу?— невдоволено спитала вона.

           — Дещо трапилося і я б хотів пояснень. Це терміново,— він окинув поглядом її сукню і усміхнувся куточком губ.

           — Що ж там трапилося?— спитала вона.

           — До одного з моїх людей звернулися за допомогою, замовили дівчину...— знову поглянувши в записи, сказав він.— На етапі складання умов угоди  виникло одне важливе питання.— Він підвів на неї пильний погляд:— Яке відношення до тебе має Катріна Власенко?

           — Дідько,— вилаялася Кароліна, задумливо поглянувши собі під ноги. Кілька секунд вона мовчала.— Хто?— стурбовано спитала вона, підвівши очі на нього.— Хто замовив Катерину?

           — Спочатку поясни, хто це?— наполіг демон.

          Кароліна якусь мить роздумувала, чи варто йому казати.

           — Це моє справжнє імʼя,— не охоче зізналася вона.— То хто?

           — Аврелія. Знаєш таку?

            Кароліна шоковано сіла в крісло:

           — Але чому? Катерина їм потрібна...— розгублено прошепотіла вона.— Що відбувається? Вона звісно ненавидить мене, але щоб йти проти волі Повелителя... Я нічого не розумію... Чому? Що я такого зробила? Якби вони мене вирахували, вони б одразу вбили... Повелитель не наймав би нікого, знищив би сам, перетворив би в зомбі без сили волі... Це щось особисте? Але що?— Вона підійняла на нього очі.— Як ви зрозуміли, що є звʼязок між Катериною і Кароліною? Це Аврелія вам сказала? Вона знає?

           — Ні, я вніс тебе до білого списку бо ти наш клієнт, і поки не виконані умови угоди, ми зацікавлені щоб тебе не вбили. Чорнокнижники магією перевіряють чи немає замовленої людини в білому списку,  бо він чималий. Вони перевіряли кілька разів, та все одно випливало імʼя, що я вніс в список. Тоді вони прийшли до мене, думали, що виникла якась помилка. Вона нічого не знає. Вона чекає відповіді.

           — Нічого не розумію...— Вона нервово почала гризти нігті, мозок хаотично працював, шукаючи причину, чому Аврелія раптом вирішила позбутися її. Та відповідей не було. Вона підвелася і почала нервово ходити із сторони в сторону, щось тихо бурмочучи.