Розділ 9

      Ранком наступного дня Катерина прокинулася  досить пізно. Голова неймовірно розколювалася і були присутні всі признаки похмілля. Вона швидко одяглася і обережно зазирнула в кімнату Чарльза. Чи немає його там? Там було порожньо. Найменше їй зараз хотілося з ним зустрічатися.  Вона підійшла і накреслила символи на поверхні дзеркала, сподіваючись, що принц зараз десь в палаці і не пішов до університету. Пройшовши через портал, перше що вона побачила — це його суворий вбивчий погляд. Вона з викликом поглянула йому в очі і промовила:

      — Не треба на мене так дивитися, на Вероніку свою будеш так дивитися,— вона гордо підійняла підборіддя і зникла у вогні.

      — Що відбувається?— не зрозумів Ніколас, що спостерігав за цим всім з крісла.

      — Краще тобі не знати,— невдоволено проговорив Чарльз. 
     Через кілька годин, опівдні Ніколас зустрів Катріну коло порталу в місті. Вони разом пішли до Некромантів і він вирішив все таки дізнатись, що ж трапилось. 
      — Що між вами знову відбувається?— спитав він.

      — Чому ти питаєш? 
     — Я його таким розлюченим ще не бачив.

     — Я сьогодні в палац мабуть не піду... Мені здається він мене вбити хоче.

      — Та що ж ти зробила?— нетерпляче спитав Нік.

      — Я утнула велику дурницю...— зітхнула вона. 
      — Яку?— насторожився Ніколас.

      — Ти знав, що нього є фаворитка?— спитала вона.

      — Не знав, я ж не слідкую за королівським двором,— похитав він головою.

      — От і я не знала...— зітхнула вона.— Я була трохи засмучена ...

      — Ти напилася?— здогадався Ніколас.

       — Трохи перебрала...— кивнула Катріна.— І мало не переспала з Вільямом... Чарльз застукав нас...

      — Хто такий Вільям?— здивовано спитав він.

       — Новий радник короля...

      — Чим ти думала?

       — Навряд я тоді думала...— знову зітхнула вона. 
       — Де ж він так провинився, що доля йому тебе послала? Ти ж справжнє прокляття!

       — Дякую, я знала, що ти мене підтримаєш,— криво усміхнулася вона.

       — Ще й якогось радника в ваші розбірки втягнула... що він тобі поганого зробив?— з посмішкою спитав він.
       Катерина кинула на нього погляд, в якому була обіцянка кинути в нього щось важке, якщо він не припинить оці жарти.   

        ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Маркус вирішив, що якщо вже некроманта з неї зробити не вийде, то треба вчити її на чорнокнижника. 
        — І чим особливі чорнокнижники?— спитала Катріна, не дуже розуміючи різницю між магами, чаклунами і чорнокнижниками. 
         — Чорнокнижники спеціалізуються на темних ритуалах, і заборонених закляттях. Це наука поза законом,— пояснив Маркус.

         — Ви таки хочете мене зпекатися?— зіщуривши очі спитала вона.— Мене ж посадять.

         — Посадять, якщо попадешся,— виправив її Маркус.— І навіть тоді повелитель тебе врятує, в нього всюди свої люди. Хороший чорнокнижник зараз на вагу золота. 
         — А якщо не вийде, якщо і це не моє?— з підозрою спитала вона.

         — Якщо будеш старанно вчитися, то все вийде,— впевнено сказав він.— Отже, почнемо з основ.

        Катерина закотила очі і зітхнувши відкрила книгу.

        До самого вечора вона слухала про темні ритуали, повторювала, знову слухала і знову повторювала. Дещо вона вже знала, дещо дізналася нове. Маркус обіцяв наступного дня вже перейти до практики.  
         Йдучи зворотнім шляхом до порталу, Катріна насупившись думала про те, що можливо було б на краще, якби вона більше не була охоронцем Чарльза. Бачити його кожного дня було мукою і йому бачити її було тепер, мабуть, теж не дуже приємно. Принаймні їй так здавалося. Нажаль єдиним способом звільнитися для неї було розібратися з Дрейком. Треба було прискорити події і в неї зʼявилася одна ідея.  
          До закриття порталу лишалося ще хвилин пʼять, та вона не пішла туди, а рушила до вже знайомої забігайлівки. В цей час тут було досить людно, вона помахала кільком знайомим і підійшла до стійки бармена.

          — Привіт Гаррі,— усміхнулася вона здорованю.

          — Вітаю, леді Катріна. Чи не запізно вам тут ошиватися?— суворо спитав він.

          — Я лише на хвилинку, в справі. 
          — Слухаю,— зацікавився він.— Марі зараз трохи зайнята, якщо ти до неї.

          — Ні,— похитала головою дівчина.— Я до тебе. Памʼятаєш ти казав, що раптом буде потрібна допомога, ти знаєш хлопців, котрі можуть будь кого знайти, де б той не ховався?

           — Так, знаю таких,— кивнув Гаррі.— Твій "принц" таки образив тебе? Хочеш щоб його затерли в порошок?— зацікавлено спитав він.

           — Ні, ні,— похитала вона головою.— Це потрібно моїй добрій знайомій, нікого вбивати не треба, треба лише знайти де кого.

           — Твоя знайома зможе прийти сьогодні години через дві?— спитав він.

           — Так думаю, зможе,— кивнула вона.

           — Мені треба її імʼя, в них все серйозно, з договорами і таке інше. 
           — Кароліна Хеллфайр.

           Гаррі записав імʼя на папірці і відклав вбік. 
          — Отже запамʼятовуй. Отам в кутку є столик. Як прийде хай йде туди, її вже чекатимуть.  В скільки це обійдеться не знаю, все залежить від складності завдання. 
          — Дякую Гаррі,— радісно кивнула вона і побігла до дверей, може ще встигне заскочити в портал.

   •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Повернувшись до університету вона прийняла душ і почала готуватися, часу лишалося досить мало. Задумливо оглянувши свій скромний гардероб вона замислилася, в чому краще йти. В тому в чому вона ходила зазвичай, якось не солідно, а сукня досить відверта... була ще уніформа охорони, але вона лишила її в палаці. Не так сильно їй потрібен той костюм, щоб зараз ризикувати зустрітися з Чарльзом. Подумавши вона вирішила одягти сукню і плащ зверху, вона ж  все одно не зніматиме його. Ніхто не побачить її в тій сукні, а вона почувалася в ній якось більш впевнено.