Розділ 8

     Наступного дня Катерина ледь не проспала свій візит до Некромантів. Вона спішно прибігла до маєтку, де вже біля дверей чекав Ніколас.

    — Привіт,— привіталася з ним дівчина.

    — Привіт, чого запізнюєшся?

    — Проспала трохи.

    — Як все вчора пройшло?— тихо спитав він. 
    — Якщо скажу то буде нецікаво в кабінеті. Потерпи,— усміхнулася вона.

    Невдоволена Аврелія відчинила двері і запустила їх до будинку. 
    — В нас знову єкстренні збори. До кабінету.

    Нік насупившись зиркнув на Катерину, котра одразу зобразила на обличчі цілковите нерозуміння, що відбувається.

     Вони увійшли до кабінету, де біля вікна стояв Маркус, а розлючений Дрейк походжав з боку в бік. 
     Повелитель кинув на них невдоволений погляд. Він почекав поки Катерина і Нік посідають і промовив:

      —  Ми нарешті знаємо їмʼя нашого ворога. Я отримав недобрі новини з королівського палацу. В принца дійсно є новий охоронець. Уявіть моє здивування, коли я почув її імʼя. Кароліна Хеллфайр,— він подивився на Маркуса, котрий здивовано обернувся на нього. 
      — Це неможливо,— промовив розгублено Маркус.

      — Виявляється, що можливо,— розлючено промовив Дрейк і збоку від Катріни, на полиці вибухнула ваза, що там стояла досить давно. Дівчина злякано скрикнула від несподіванки.

      — Повелителю,— промовив Ніколас.— Ця Кароліна, ваш давній ворог?

      — Ні. Вона дочка нашого давнього ворога. Маркус його вбив двадцять років тому. І запевняв, що нащадків не лишилося. А виявилося, що одна лишилася, ще й настільки сильна, що вбила вже третього мого Лича!— гнівно промовив Дрейк.
      Тепер вибухнув вазон з боку від Ніколаса.

       — Ви ж хотіли послати двох Личів?— спитала Аврелія.

       — Я і послав,— розвів руками Повелитель.— От тільки якогось дива, Малганіс вирішив, що він не буде її атакувати! Від кого від кого, а від нього я такого не чекав! 
       — Чому?— здивувалася Аврелія.

       — Він відмовляється пояснювати. Сказав, що не може і все! Видіння йому якесь було...

       — Що будемо робити?— спитав Маркус.— Час йде.

       — Принца поки не чіпаємо. Будемо чекати поки Молодший вирішить проблему з дівкою,— невдоволено промовив Дрейк.— Личів поки заховаю.— Він поглянув на Ніколаса і Катерину:— Будьте обережні, хто зна, що їй відомо.  Щоб на вас не вийшла,  тримайтесь подалі від спадкоємця,— проговорив Дрейк.—  На цьому поки все. 
       — Заняття будуть сьогодні?— спитала тихо Катерина.

       — Так,— відповів Маркус.— Ходімо на кладовище.

       Він рішуче направився до дверей і Катерина зітхнувши, підхопила сумку і пішла слідом. Наздогнавши його на кладовищі, вона обережно промовила, підбираючи слова:

       — Я маю вибачитися... я минулого разу дозволила собі некоректну поведінку... мені дуже соромно... я так більше не буду.

       Маркус кинув на неї задумливий погляд, було помітно, що він не дуже вірить.

        — Добре,— промовив він.
     Вони продовжили з того ж, на чому закінчили минулого разу, та всі зусилля були марними. Через годину спроб  до них приєднався Повелитель. Спостерігаючи як дівчина безуспішно намагається відчути під землею хоч щось, він промовив:

         — Ти взагалі нічого не відчуваєш?

         — Ні,— похитала розчаровано головою Катріна.— Яка йде така і повертається.

        — Спрямуй енергію  вниз і на мене,— сказав Повелитель.

        Катерина зосередилася і поставивши руку вперед над могилою, почала посилати потоки темної енергії. Щойно енергія почала повертатись з-під землі вона іншою рукою направила зворотній поток на повелителя. Він поставив перед собою долоню і заплющив очі. Якусь хвилину він мовчки стояв, потім поглянув на неї:

         — Енергія несе всю необхідну інформацію, ти чомусь не можеш її зчитати. Цікаво...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
      
        Після занять вона перевдяглася в форму королівської охорони: чорний з срібною вишивкою костюм і через зеркало повернулася до палацу. Чарльз вже чекав її в кімнаті, сидячі  в кріслі біля каміну.

       — Дрейк вважає, що в мене особиста  вендета, бо Маркус вбив мого батька,— невдоволено промовила вона, підійшовши до столика і наливши собі вина.

        — І що він вирішив?— Спитав з цікавістю Чарльз.      
        — У них тут хтось є. Будуть чекати доки він зі мною розбереться... Личів поховав...— зітхнула Кароліна, зробивши ковток.

       — Я думаю це Вільям,— задумливо сказав він.

       — Припини, немає жодної причини вважати, що це Вільям,— невдоволено на нього поглянула Кароліна.

       — Я впевнений,— з хитрою усмішкою сказав Чарльз.

       — Щож,— з невинним виразом обличча задумливо сказала вона.— Тоді я, певно, маю з ним зблизитись, щоб вивести його на чисту воду.

       — Це погана ідея,— насупився він.

       Майже годину вона стояла поруч нього на нараді в короля.  Неймовірними зусиллями борючись з зівотою, така весела була нарада, вона намагалася стояти так же нерухомо, як інші охоронці. Раптом піймала на собі зацікавлений погляд Вільяма. Вона спочатку зніяковівши опустила очі долу, та відчуваючи що він продовжує зухвало на неї витріщатися, повільно підвела очі і зустрілася з ним поглядом. Він усміхнувся одним кутиком губ і підморгнув. Кароліна не втрималася і усміхнулась у відповідь. 
       Нарешті нарада закінчилася і Чарльз з Кароліною вирушили на прийом.
       Вона стояла трохи поодаль, спостерігаючи за тим як він говорить, то з одним гостем, то з іншим... і думала про те, що не зможе довго працювати охоронцем. Їй вже було нудно... Єдине що підіймало настрій - Чарльз сказав, що її присутність не обовʼязкова абсолютно на всіх заходах, де він бере участь. Вони зійшлися на тому, що вона години дві на день побуде біля нього щоб її помітили, і потім буде вільна.  Тож тепер вона з нетерпінням чекала, коли вже Чарльз "відішле її кудись з надважливим завданням", бо треба ще вчити некромантію.