Розділ 7

      З ранку Катерина почувалася препаскудно. Голова розколювалася і давався в знаки весело проведений вчора час. Щойно почалися заняття, дівчина пішла до їдальні, щоб в тиші випити трав'яного чаю. Сівши за столик біля вікна вона задумливо поглянула на пейзаж і зітхнула, підпираючи голову рукою.

      На стільчик навпроти неспішно опустився Нік.
      — Знову прогулюєш?— спитала вона зробивши ковток відвару.

      — В нас зіллеваріння, я не дуже з ним ладнаю,— знизав він плечима.

      — Розумію,— кивнула вона.— Я така ж...

      — Погано?— усміхнувшись спитав він.

      — Не уявляєш як,— зітхнула вона.

      — Нащо ти туди пішла?

      — Мені треба було випустити пар... І виговоритися.

      — Ти знайшла найкращу компанію для цього,— хмикнув він скептично.

      — Та чого ти починаєш, я познайомилася з цікавими людьми... Правда памʼятаю все уривками... Ти ж мене забрав звідти?— спитала вона.

      — Так, ти не повернулася з міста, ми хвилювалися, щоб ти не влізла кудись...

      — І він хвилювався?— трохи почервонівши, спитала Катріна.

      — Так, хотів сам йти тебе шукати, уявляю його обличча, якби він побачив тебе з новими "друзями".

      — Дякую, що не взяв його з собою...— кивнула вона, а потім з підозрою спитала.— А я "погано" поводилася з "друзями"?

       — Ти правда нічого не памʼятаєш?— здивувався він.

       — Як в тумані все, як опинилася в кімнаті взагалі не памʼятаю... то що я робила?

       — Грала в азартні і ігри і цілувала лисину якогось здоровенного чоловіка...— усміхнувся він.

       Катерина прикрила обличча руками, почервонівши від сорому.

        — Маркус сказав, що не займатиметься з тобою, доки не почує твоїх вибачень, за те, що ти на нього зірвалася. Підеш сьогодні до некромантів?

        — До біса некромантів,— відмахнулася вона.— Не хочу сьогодні, мені погано... Завтра піду, і вибачусь.

        — Що їм казати?— насупився він. Знову йому доведеться її прикривати.

        — Кажи як є. Тіки не кажи чому,— знизала вона плечима.

        Він замислився і спитав за хвилину:

         — До Чарльза підеш?

         — Ні,— захитала вона головою і скривилася від болю,- мені ще потрібно трохи часу. Завтра буду.   
          — Завтра прийом, ти маєш бути до нього готова. Чарльз представить батькові Кароліну Хеллфайр.

          — Хто це?— насупилася Катерина.

          — Це ти. 
          — Дідько, вже завтра?— здивувалася вона.— Батькові, тобто королю?— зблідла вона. Коли Ніколас кивнув у відповідь, вона задумливо спитала:— А що мені одягти? Я ще не знайомилася з королями...

          — Це буде прийом, тому маєш придбати сукню. В інший час носитимеш форму охоронця, а завтра має бути сукня.  
          — Добре, буде сукня...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Опівдні наступного дня Катерина прийшла до маєтку некромантів і нерішуче постукала в двері кабінету, де зазвичай проходили її заняття з Маркусом. Відкривши обережно двері вона зазирнула з винуватим виразом обличча. Повелитель сидів за столом і здавалося чекав на неї.

         — Заходь, дитя,— промовив владно Дрейк і вказав їй на крісло. Коли дівчина сіла, він спитав:—Що з тобою відбувається останнім часом?

        Катерина опустила очі на свої руки і зітхнула, гадки не маючи як йому пояснити свою поведінку, щоб не виникало більше питань.

        — Я не знаю, як виправдати мою поведінку... мені дуже соромно...— пробубоніла вона собі під носа.

        — Ніколас сказав, що випадково зустрів тебе в найгіршому шинку міста, це одне з найнебезпечніших місць, ти навіть не уявляєш, які покидьки там ошиваються. 
        — Звідки я знаю в яких місцях мені безпечно, я просто побачила вивіску...

         — Ти ж знаєш, що леді так себе не поводять,— невдоволено промовив Дрейк, тоном яким батьки вичитують своїх дітей.— Якби не Ніколас, страшно уявити, чим все могло закінчитися! Я розумію, що ти певно вважаєш себе дуже могутньою і непереможною, але в цьому світі ще досить тих хто сильніший і небезпечніший за тебе. Ти вчинила дуже не розумно.

         — Я була дуже засмучена...— сумно промовила Катерина.— Я взагалі не думала, безпечно там чи ні...

         — Чим ти була засмучена?

         — Мені не дається некромантія, я не виправдала ваших сподівань...— промовила вона тихо.

         — Ні, ти прийшла на урок вже не в гуморі, Маркус сказав, що ти зірвалася на нього через щось інше. В чому справа?— суворо спитав Дрейк.

         — Я не можу вам  сказати,— тихо промовила вона, намагаючись вигадати причину. 
         — Ти закохалася?— прямо спитав він, і коли вона здивовано підвела на нього очі він продовжив.— Це багато пояснює, я навіть підозрюю в кого. 
        — Не важливо в кого,— промовила вона, вирішивши, що зараз саме час пустити сльозу.— В кого б я не закохалася, в мене ніяких шансів, бо всі знають про моє походження і всі мене ненавидять... я в той шинок пішла, тому що мені навіть поговорити про це ні з ким... ні  кому виговоритися...— Вона почала робити вигляд, що намагається стримати сльози і продовжила говорити,— мене бісить це світ, я хочу додому... Я не хочу це відчувати, я не хочу його кохати, та нічого не можу з собою вдіяти... Мені важко знаходитися поряд з ним... Ми ніколи не зможемо бути разом...— Нарешті сльози таки зʼявилися на очах.— Вибачте...— промовила вона, взявши простягнуту хустинку і витираючи очі. Т процес вже був запущений — тепер заспокоїтися було важко. 
          Дрейк не встаючи з місця, змахнув рукою і одна з дверцят шафи відчинилася і звідти до них злевітувала пляшка. 
         — Я наллю тобі лише один келих, щоб ти заспокоїлася,  а ти пообіцяєш мені, що більше не підеш в те місце, і не будеш ризикувати своїм життям.