Розділ 5

     Чарльз був поруч з Катериною весь час поки вона була слабка, контролюючи щоб вона не забувала пити відвари і не вставала зайвий раз з ліжка, навіть перевʼязав рану на руці, що лишилася від кинджала.  Добу вона не покидала своєї кімнати.

    Коли Катерина прокинулась вранці,  вона ще була слабкою, під очима чітко можна було помітити темні кола і сама її шкіра була бліда. Та відлежуватись дівчина вже не хотіла і поснідавши, задумливо промовила:

    — Дрейк колись питав, чи не потрібно мені підзаряджати свої сили, а раптом потрібно?— спитала, зробивши ковток травʼяного чаю.

     — Що ти вже придумала?— насупився Чарльз.

     — Шваркни мене магією.

     — Ні,— категорично відповів він.

     — Чому ні? Давай, застосуй проти мене якусь силу...— вона поставила чашку на стіл і приготувалася.

      — Ні, я не буду застосовувати проти тебе магію.

      — Я ж казала, що не краду сили, ти що не віриш?— здивувалася.

      — Я не буду застосовувати проти тебе магію, бо не хочу тобі нашкодити,— відповів він.— Лежи, пий відвари і відновлюйся в нормальний спосіб. Досить наражатися на небезпеку.

       Катерина закотила очі і насупившись, як мала дитина, залізла в ліжко з книжкою по некромантії.

       Чарльз провів її задумливим поглядом і підвівся зі стільця:

     — В мене зараз іспит, скоро повернуся, відпочивай поки.

     — Угу,— кивнула дівчина.

     Вона почекала кілька хвилин і підвелася, швидко переодягнувшись в свою повсякденну "уніформу", вийшла з кімнати. Часу відлежуватися не було, тому треба швидко відновитися. Якщо Чарльз не хоче їй допомогти, вона знайде того, хто захоче.

       Коридори університету були майже порожні. Більшість учнів була на уроках, а ті хто прогулював, робили це деінде намагаючись не потрапляти нікому на очі, тому Катерина пройшла непоміченою до крила де знаходився гуртожиток темних. Створивши пошукового світлячка, вона пішла на пошуки кімнати Ніколаса. Маленький вогник зупинився коло дверей і не довго думаючи дівчина постукала.

        Ніколас відчинив двері і здивовано підняв брову:

        — Що ти тут робиш?

        — Ти сам?— спитала вона тихо.

        — Так,— кивнув він.— Хлопці на уроках.

        — Чудово,— усміхнулася Катерина і заскочила до кімнати.— Є до тебе справа.

        — Яка справа?— спитав, закривши двері.

        — Шваркни мене.

        — Що зробити?— насупився він.

        — Створи магічну кулю і кинь в мене,— вона стала посеред кімнати.— Давай, я готова.

        — Нащо?— не зрозумів він.

         — Хочу дещо перевірити. Давай. Не змушуй тебе знову провокувати.

         — Ти впевнена?— перепитав він і клацнувши пальцями створив сферу.

         — На всі сто, давай сюди,— вона розстібнула кілька ґудзиків зверху сорочки.— Щоб не пошкодити одяг.

         Нік знизав плечима і жбурнув сферу. Щойно магія торкнулася шкіри, вона одразу почала ніби поглинатися нею. Катерина глибоко вдихнула і задоволено посміхнулася:

         — Діє. Давай ще одну і, думаю, досить.

         — Може поясниш, що відбувається?— спитав пожбуривши другу сферу.— Що ти вчора таке чаклувала, що спустошила резерви?

          — Я робила зброю,— сказала дівчина застібуючи сорочку.— Сьогодні протестую. Сподіваюся все вийде. Тоді все розкажу детальніше.

          — А з рукою що?— кивнув він на повʼязку на правій долоні.

          — Так треба було, для ритуалу,— відмахнулася вона.

          — До некромантів підеш сьогодні?

           — Так, завдяки тобі, я знову як нова,— усміхнулася Катерина.— Дякую.— Вона підійшла до дверей і озирнувшись спитала:— Маркус дуже сердився?

          — А ти як думаєш?— усміхнувся він.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Чарльз, занурений в похмурі думки, увійшов до її кімнати з чашкою відвару і застиг на місці, з підозрою дивлячись на дівчину, що сиділа на столі, вульгарно закинувши ногу на ногу і розглядаючи в руках кинджал. Вона виглядала набагато краще, ніж тоді, коли він лишив її, годину тому. На обличчі зʼявився румʼянець, зникли темні кола під очима, в очах сяяв загадковий блиск і вона хитро посміхалася.

           — Що ти зробила?— з підозрою спитав він.

           — З чим?— перепитала вона.

           — З собою,— невдоволено поточнив він і, підійшовши, поставив чашку. 

           — Нічого,— вона поклала кинджал на стіл поруч.— Я нічого не робила.

           — А хто робив?

           — Та яка різниця?— махнула вона рукою.— Головне, що це подіяло.

           — А якби не подіяло?— розгнівався він.— Якби стало гірше? Чим ти взагалі думала? Як можна бути такою безвідповідальною?

           — Не кричи на мене,— обурилася вона і зіскочила зі столу.

           — Це Блекк? До нього ти ходила?

           — До кого хотіла, до того і ходила,— сердито відрізала вона.— Я вже доросла і самостійна, роблю що хочу.

           — Що у вас с з ним за стосунки?— спитав Чарльз, дивлячись їй в очі.

           — Немає в нас ніяких стосунків...— розгублено насупила брови Катерина.

           — Ти не казала, що ви разом ходите до Дрейка, я взагалі думав, що ви вороги, а тут виявляється, що у вас є якість спільні таємниці, він без проблем допомагає з твоїми сумнівними теоріями... що я ще не знаю?

           — Це що ревнощі?— здивувалася дівчина.

           — Ти не відповіла,— сказав він, схопивши її за руку, трохи вище ліктя.— Що між вами?

          — Та нічого. Взагалі я не розумію, що за претензії?— раптом вибухнула Катерина.— Я що, твоя власність і без дозволу, не можу ні з ким спілкуватись?— вона спробувала висмикнути руку та марно.— Чому це йти в лігво до небезпечних вбивць мені можна, а звернутися за допомогою до знайомого не можна? Що за подвійні стандарти? Я не твоя власність, що хочу те і роблю.