Розділ 4

       Пізньої темної ночі, коли Катерина вже спала і бачила неспокійні сні, її розбудив стукіт в двері. Дівчина деякий час ігнорувала його, та хтось дуже наполегливо хотів щоб вона відчинила. Вилаявшись, вона підвелася і позіхаючи відчинила двері. На порозі стояв Чарльз.

      — Спиш?— окинувши зацікавленим поглядом її футболку з принтом пончика, в якій вона прибула сюди і яку використовувала тепер як нічну сорочку. Цей дивний, на його думку, одяг ледь прикривав її стегна.

      — Намагаюся. Чого тобі?— вона обперлася об двері, не в силах опиратися бажанню повернутися в обійми Морфея.

      — Мені нудно,— сказав він і просковзнув до кімнати. 
      Катерина нелітературно вилаялася і зачинила двері. 
      — Я не наймалася тебе розважати,— пробубоніла вона і залізла під ковдру.— Роби що хочеш, я сплю.

       Вона поклала голову на подушку і заплющила очі. 
      — Можна все що хочу?— лукаво посміхаючись спитав він.

      — Головне мене не чіпай,— крізь сон промовила вона.

      — Так не цікаво,— зітхнув Чарльз.

     Не довго думаючи він влігся поруч в ліжко.

     Катерина різко розплющила очі:

       — Добрий вечір, що ти тут забув?— припіднявшись запитала вона.

       — Ти ж сказала робити що хочу, я буду спати.

        — Так іди до себе спи,— обурено сказала вона. 
        — Не хочу,— з заплющеними очима сказав він,— спи, я тебе не чіпатиму, тільки якщо сама не захочеш... 
        Катерина закотила очі і поклала голову на подушку. 
 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
    
          Прокинулася вона рано, з першими променями сонця, в міцних, теплих обіймах Чарльза, що спав поруч. Вона спробувала встати, та він ще міцніше притис її до себе. Якийсь час вона задумливо дивилася в стелю, розмірковуючи, про молодого чоловіка, що лежав поруч. Вона знала про нього надто мало, взагалі нічого окрім імені... Та чомусь довіряла йому і почувалася в безпеці. З ним було спокійно... вперше за весь цей час... Катріна здивовано поглянула на нього.  "Це ірраціонально і неможливо, як можна довіряти тому з ким майже не знайома? Я геть здуріла в цьому світі... Чому я так на нього реагую? Чому мені так добре з ним? Невже я закохалася... як школярка...геть дах поїхав..." 

         Обережно вона підняла його руку і висковзнула з ліжка. Озирнувшись на нього вона згадала алгоритм дій для використання магії, описаний в книзі, зосередилася і клацнула  пальцями. Підступно посміхаючись вона поглянула на палаючий на кінчиках пальців вогник:

         — От тепер пограємо...— прошепотіла вона задоволено.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        З самого ранку вона зайнялася медитацією, насолоджуючись внутрішнім спокоєм. А опівдні рушила одразу до порталу в місто. Вже біля будинку некромантів її наздогнав Ніколас:

         — Так швидко?— здивовано спитав він.

        — Я вирішила послухатись твоєї поради,— кивнула Катріна.— Знайшла хороше в цьому світі.

        — Цікаво, що ж це?

        — Нескажу,— загадково посміхнулася вона.

          Біля дверей вже стояла невдоволена Аврелія:

         — Ти вже виконала умову, яку поставив Повелитель?

         У відповідь Катерина клацнула пальцями і продемонструвала вогник. З підозрою звузивши очі Аврелія відступила вбік, пропускаючи їх всередину.

          — Ходімо,Ніколасе, продовжимо на чому зупинилися вчора, а ти йди до кабінету,— кивнула Катріні вона.

          Катріна зупинившись біля дверей простежила за ними поглядом і скорчила гримасу перекривляючи Аврелію. Увійшовши до кабінету вона побачила там не Дрейка, як сподівалася. 
        — Добрий день,—в нерішуче промовила вона, застивши на місці. 
        Високий похмурий чоловік з блідою шкірою підняв на неї очі від старої книги, що проглядав стоячи біля столу.

        — Катерина?— трохи здивовано спитав він.

        — Вона сама,— кивнула дівчина.

        — Ви вже готові?

        Катерина знову клацнула пальцями, викликавши вогонь. 
       — Добре, сідайте, будемо починати. Мене звуть Маркус, від сьогодні я буду займатися вашим навчанням.

        — А де дівся Дрейк?— спитала Катерина, плюхнувшись у крісло.

        — Не Дрейк, а Повелитель, і не дівся, а поїхав у справах. Чи ви вважаєте себе настільки важливою персоною, що він має кинути всі справи і чекати доки ви удостоїте честі вас навчати?

        Катерина шоковано відкрила рота, за мить, глибоко вдихнувши,  вона усміхнулася:

          — Я так розумію, ви не в захваті від перспективи мене навчати.

          — Я вам не довіряю. Хоч і розумію цікавість Повелителя до вашої персони, та не впевнений, що воно того варте.

          — То ви теж думаєте, що я вкраду ваші сили і знищу світ?

         — Ні, Повелитель пояснив, як працюють ваші здібності. Та ви, все одно, ще наробите нам клопоту.

         — Як надихає , коли вчитель вірить в свого учня,— усміхнулась Катріна. Вона поклала на стіл книжку по медитації, котру принесла з собою.— Я вже начиталась. 
         Він змахнув рукою і на стіл впали ще три товсті томи.

          — Це вам на перший час. Підручники з некромантії. Повернете, як тільки прочитаєте,— не відводячи від неї невдоволеного погляду сказав він.— Почнемо з самого початку.

          Він протримав її весь день детально розповідаючи про те які єнергії вони використовують для Магії Смерті. Надвечір, коли вона вже поверталася назад, вона сама йшла як зомбі, втомлена і знесилена. Маркус не давав і секунди їй відпочити і суворо контролював, щоб вона не відволікалася, змушуючи повторювати сказане ним, щойно помічав хоч натяк на те, що вона неуважна. Ще й задав назавтра прочитати кілька розділів самостійно. Саме домашнім завданням вона і зайнялася щойно увійшла до своєї кімнати після вечері. 
           Ввечері, коли вже всі студенти розбрелися по своїм кімнатам, вона почула стук в двері. Змахнувши рукою вона відчинила магією двері напевно знаючи, хто там за дверима. Чарльз увійшов і прикривши двері, обперся на них спиною, задумливо дивлячись на неї. Вона сиділа на ліжку, в позі лотоса, з товстою чорною книгою. Піднявши на нього очі вона втомлено посміхнулася: