Розділ 3

  Катріна та Ніколас стояли перед розлюченим некромантом, винувато опустивши очі. Після того як вони зруйнували південну вежу, не лишивши каменя на камені, іх мало не виключили з університету. Та приїхав скарбничий, компенсував спричинену шкоду і наполіг, щоб вони обоє лишилися. В якості покарання Мідас заборонив їм взагалі кудись ходити, окрім уроків, тиждень. 

       — Я обрав Вас серед тисяч, побачив в вас потенціал, а ви натомість марнуєте мій дорогоцінний час. Тиждень... Тиждень, я мав чекати?— тихим, потойбічно-холодним голосом сказав він.— Чи є у вас виправдання, яке б могло мене задовольнити?

       Нік мовчав, а Катріна підвівши на Дрейка очі, ображеним голосом сказала:

       — Він першим почав.

       Дрейк здивовано на неї поглянув, не очікуючи такої дитячої поведінки.

        — Я першим почав?— обурився Нік, повернувшись до неї,— Ти зачаклувала мою дівчину!

        — Ненавмисне!— заперечила Катріна.

        — Другий раз — навмисне.

        — Вона розпускала про мене плітки!— Сердито тупнула ногою дівчина. Вона знову почала відчувати силу, що росла пропорційно з гнівом.— Я мала себе захистити, треба було закривати рота своїй дівчині!

        — Ти їй погрожувала!

        — Вона мене провокувала!

       Нік, помітивши фіолетове сяйво в її очах, різко прикрив очі рукою:

       — Прибери своє світіння і не смій мені нічого навіювати!

        Катріна відвернулась від нього і зробила глибокий ковток повітря. Світіння зникло. Вона повернулася до Дрейка:

       — Вибачте, магістре Дрейк, я маю піти, сьогодні не зможу вчитися, вона повернула голову до Ніка,— бо мені кортить когось вбити!— глянувши знову на некроманта спокійніше спитала:— Завтра, в цей же час?

       — Так,— кивнув він, шоковано дивлячись, як вона попрощавшись пішла. Він поглянув на невдоволеного Ніка:— То ви не ладнаєте? 
       — Зачасту ні,— коротко промовив той.

       — А вона не наробить біди в такому стані?

       — Мені байдуже,— відповів Нік.

       — Щож почнемо,— трохи ніяково промовив Некромант.  Все виявилося набагато складніше ніж він планував. Чужа була неконтрольованою, це могло нашкодити планам. Ще й виявилося що в неї є ще якась сила... можливо досить корисна для його справи, та як взяти дівчину під контроль він не мав гадки, лишалося надто мало часу, ще й тиждень був згаяний намарно... 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 

         Розлючена Катріна йшла вулицею до порталу намагаючись взяти себе в руки. Не вистачало ще застосувати силу серед міста, тоді точно посадять у в'язницю. Мідас вже нарозказував їй жахів які її там можуть чекати і, хоч вона підозрювала що він трохи перебільшив, все одно не хотілося перевіряти це на своїй шкурі. Дівчина поспішила до порталу, і вже опинившись на території університету знервовано озирнулася, куди ж піти? Вирішивши більше не псувати майно, вона попрямувала до галявини за парком біля озера, там сьогодні не мало бути учнів. Там вона нарешті зможе випустити пар і щось начаклувати.

        За останній час вона зрозуміла, що доволі добре вправляється з своєю силою, була лише одна проблема, вона не могла її активізувати без сильної ємоції страху або гніву. 
        Пройшовши досить далеко вона почула якийсь шум, дуже схожий на бійку. Насторожено вона пішла на звуки і здивовано завмерла, побачивши як близько десяти істот, дуже схожих на повсталих мерців, намагаються оточити одного хлопця, що спритно від них відбивався, прозорими магічними мечами.  Мимоволі Катерина замилувалася, як вправно він володів мечами і з якою пристрастю відбивався. Вона відмітила привабливі риси обличча, чорне волосся і дуже хорошу фізичну форму... Раптом її чуття підсказувало що його магічний резерв майже вичерпаний, він явно не справлявся.

         Вона підійшла ближче:

          — Розважаєтесь?— спитала обережно.

          — Така собі розвага,— відповів він, намагаючись не подати виду наскільки вже втомився. Істоти підступали і намагалися зайти з різних боків. Трьох він порізав, та лишалося ще надто багато для нього одного. Він відступав задкуючи, намагаючись не дати їм себе оточити.

          — То може допомогти? Я саме в настрої,— запропонувала вона. 
          — Та будь-ласка, я не жадібний,— кивнув він.

           Катріна підійшла, і відкинула їх на метри два.

           — Стань будь ласка позаду, щоб тебе не зачепило,— потираючи руки промовила вона. Він здивовано підняв брову, але слухняно виконав наказ. Дівчина заплющила очі і глибоко вдихнула, коли розплющила їх, змахнула рукою від якої до мерців полетіли вогняні стріли. Кожному по одній. Мерці запалали і розпалися прахом на траву.— Аж легше стало,— прошепотіла полегшено вона.
           — Ого,— вражено промовив хлопець, він оглянув свою рятівницю і здивовано вигукнув:— Ти та сама...

          — Чужа? Так це я,— усміхнулася лукаво дівчина. Вона чекала якою буде тепер його реакція. Та на її подив він не виказав тих емоцій що вона звикла бачити в людях.— Де ж ти їх взяв тут?— з цікавістю спитала вона кивнувши на рештки зомбі.

         — Останнім часом вони не дають мені спокою... самі знаходять мене,— знизав він плечима.

         — Цікаво,— протягнула дівчина, зірвавши якусь травинку,— цікаво...

         — Що цікаво?— спитав він.

          — Цікаво, чим ти не вгодив Дрейку?— крутячи травинку в пальцях, сказала вона.

          Хлопець одразу змінився в лиці:

          — Чому думаєш, що в цьому замішаний Дрейк?

          — Ти мав би спитати "Який Дрейк?" — Хитро посміхаючись, підмітила вона і не спішно пішла до озера. — Отже я правильно склала два плюс два...

         — Ти про що?— спитав він наздоганяючи її.
         — Я про те, що не дуже схоже на співпадіння те, що на тебе полюють зомбі, тоді коли в місті "гостює" головний некромант...