Розділ 1

   Мідас наказав виділити для Катріни окрему кімнату, чомусь йому було важко вимовити правильно її ім'я, а за ним всі почали його промовляти з французьким акцентом. Її навмисно поселили окремо, пам'ятаючи зауваження скарбничого. Ректор попередив викладачів, що дівчина, поки що буде лише присутньою на заняттях, але не буде брати в них активної участі, до поки не наздожене програму. Втримати в таємниці її походження не вдалося і вже після обіду наступного дня всі знали звідки вона. Більшість учнів її остерігалися і старалися не контактувати. Катрін знала заздалегідь про таку реакцію. Про відношення місцевих до "чужих" їй розповів пан Сторн. А з другим типом  реакції - агресію, вона познайомилася в його будинку, зустрівшись з його племінником. Котрий довів її до сліз і спровокував застосування сили... Після того випадку вона вирішила, що більше не дозволить себе ображати. Вона знала, що сильніша більшості магів і якщо її спровокувати зможе себе захистити, лишалося навчитися контролювати ту силу, якнайшвидше.
       Їй видали купу підручників і розклад, вона мала після занять швидко наздоганяти програму. 
      Сьогодні вона відвідала вже стихійну магію, яку вів дуже старий на вигляд Едмон де Віль. Здавалося він, якщо зробить зайвий рух, розсиплеться. Він ледь ходив, згорбившись і, опираючись на палицю, розповідав тему дуже повільно, постійно поглажуючи свою довгу, білу як сніг,  бороду.   
      Наступною в розкладі була темна магія, яку викладала неймовірна гарна ельфійка Дельфіна Нуар. 
Катрін зайняла місце за единим вільним столом в самому кінці аудиторії. Спереду сиділи двоє дівчат котрі постійно переговорювалися і озиралися на неї, це починало дратувати.  Коли викладач дала їм завдання опрацьовувати підручник і вийшла, одна з цих дівчат повернулася до Катрін:

           — Привіт, я Діана, це моя подруга Флора. А тебе як звуть?

           — Катрін.

          — А звідки ти взялася?

          — Здалеку,— усміхнулась Катрін. 
          — Ну, я маю на увазі, що два місяці тебе не було, і тут ти з'явилася, ніхто нічого не знає... хто ти, що тебе взяли поза конкурсом, ще й так пізно?

          — А ви без цього знання не зможете спати?— спитала Катрін, трохи нахилившись вперед.

           — Зможемо, просто цікаво...— трохи знітилася дівчина, вона поправила своє довге чорне волосся,— яка в тебе стихія?

           — Вогонь,— коротко відповіла Катрін.

           — То ти з демонів? Де твої роги? Чи хвіст?— спитала Флора.

            — Ні, я не демон,— хитнула головою дівчина.

            Раптом Діана від подиву відкрила рота:    
        
        — То ти й є чужа? Про яку говорять,— вираз її обличчя змінився з дружелюбного на зовсім протилежний.

        — Це для вас проблема?— спитала Катрін.

       — Звісно проблема, ти ж прийшла, щоб влаштувати якийсь катаклізм.

       — Я нічого такого не планувала, та тепер подумаю,— доброзичливо посміхнулася Катрін.

        —  Ти погрожуєш?— обурилася Діана.

        —  Навіть на думці не було.

        — Це точно була погроза,— кивнула Флора.

         — Так як ти смієш?!— Діана підвищила голос і підвелася.

        Катрін теж підвелася і прошипіла, так щоб чула лише вона:

        — Сядь і не позорься, ато зараз підпалю тобі патли і до катаклізму не доживеш, або доживеш лисою.— І, сівши, додала:— от тепер, це була погроза.

        Діана стояла шокована, ніхто не смів з нею так розмовляти, вона вперше почула подібне в свою адресу. Раніше лише вона дозволяла собі говорити подібним чином з іншими. Її нижня губа  затремтіла:

        — Ти пошкодуєш про це,— прошипіла вона і пішла геть з аудиторії.

        — Ага, чекаю,— кивнула Катріна, трохи дорікаючи собі, що не змогла втриматися і не конфліктувати ні з ким хочаб в перший день. 
         Флора, шоковано озирнувшись, побігла наздоганяти подругу.

         За обідом в їдальні до Катрін підсів хлопець. Аж надто гарний,з тонкими аристократичними рисами обличчя і чорним, як воронові крила, волоссям. Глянувши на нього, Катрін була впевнена, що саме йому належить титул першого красунчика в Університеті. Вона здивовано підняла брову, чекаючи причину його уваги. Хлопець окинув її задумливим поглядом:

         — Я тебе тут раніше не бачив.

         — Ти такий не один,— знизала плечима Катрін.

         — Я Ніколас. 
         — Катрін.

          — Ти образила мою дівчину.

          — О!—  посміхнулася Катрін.— То це тебе я маю боятися? Вже нажалілася? А що самотужки не змогла, треба допомога благородного рицаря?

         Ніколас насупився не розуміючи її реакцію.

         — Продовжуй будь ласка,— серьйозно сказала вона.— Що збираєшся робити? Невже поб'єш?

        — Я не б'ю жінок,— обурився він.

        — Отже не все втрачено,— кивнула вона.

         — Ти маєш вибачитися,— промовив він. 
         — Пффф,— фиркнула Катрін. Вона підвелася і посміхаючись сказала:—  вибачусь, коли буду винувата. Я не збираюся потакать розбалуваній, самовпевненій, зарозумілій вівці, котра самостверджується за рахунок приниження інших. 
          — Що?— шоковано перепросив Нік.

          — Ох, не переймайся, я не сподівалася, що ти зрозумієш,— вона поплескала рукою по його голові:— в гарненькій голові рідко заводиться інтелект. 
           Катріна розвернулася і попрямувала до виходу, здогадуючись, який гнівний погляд зараз спрямований на неї. Вона грала з вогнем, та це було необхідно, лише сплеск адреналіну в крові активізував її сили минулого разу, вона свідомо провокувала його, намагаючись створити стресові умови. Не встигла вона дійти до дверей, як вони з гуркотом зачинилися. Вона відчула як закалатало серце... Почалося. У кінчиках пальців з'явилося знайоме відчуття. Катрін повернулась і поглянула на Ніколаса. Він був розлючений.