Пролог

     На вулиці вирувала справжня буря: завивав сильний вітер і хитав гілки дерев так ніби вони були легенькі, як трава... Сильний дощ в купі з громом та блискавкою не дозволяв навіть подумати, про те щоб вийти на вулицю. Ректор Мідас стояв біля вікна і насупившись гадав, яке лихо принесе їм ця гроза. 
Незважаючи на свій поважний вік і купу досвіду за плечима, він вірив у прикмети і ця гроза, на його думку була поганим знаменням.

      Вікна виходили на подвір'я замку, було добре видно головні ворота, саме там зараз почало щось блищати. Ніби якийсь вогник, левітував у повітрі і поступово збільшувався. Мідас насупився, якийсь маг намагався відкрити портал. Пройшло кілька секунд, портал відкрився і з нього вийшов якийсь чоловік у плащі, за руку він тягнув дівчину, в дивному одязі. Чоловік зупинився, змахнув рукою і над ними з'явився купол, що не пропускав краплі дощу. Та було видно, що дівчина вже встигла промокнути. Дуже швидко він потягнув її до головного входу в замок.

       Мідас спохмурнів, щось підказувало йому, що навряд це буде візит з добрими новинами. Він підійшов до столу і, сівши, почав чекати. Минуло кілька хвилин і він почув з коридору якийсь шум. Спочатку був обурений голос його секретарки, потім сердита відповідь чоловіка. Двері відчинилися і до приміщення чоловік у плащі буквально заштовхав мокру дівчину. 
         — Синець буде,— обурилася дівчина потираючи те місце на руці де її тримав чоловік.— Можна делікатніше?

        Незвертаючи увагу на дівчину, чоловік зняв капюшона і Мідас впізнав свого гостя. 
        — Пане Сторн? Чим забов'язаний?— здивувався ректор переводячи погляд із королівського скарбничого на мокру дівчину.

          — Привіз вам студентку,— кивнув на неї пан Сторн.— Думав лишити бідну в себе, та вона спалила мені пів будинку... Тому краще ізолюйте, бо ще когось покалічить. 
          — Я не навмисне,— насупилася дівчина.

           — В нас учбовий рік вже два місяці як почався, вже пізно...— почав Мідас.

           — Я впевнений, можна ж щось вигадати? Натомість гарантую щедру пожертву від королівського двору. Ваш університет підходить ідеально, для такої як вона,— він поглянув на свою супутницю,— їй треба навчитися контролювати сили, і бажано щоб вона не привертала зайвої уваги, ваш університет дає добру освіту, та не вважається престижним. Ви знаходитесь досить далеко від столиці, про вас взагалі мало хто знає... вам не будуть заважати, а я в свою чергу покрию всю шкоду, що вона вчинить.

         Мідас здивовано на нього дивився, він розумів, що якщо не згодиться, то Сторн почне погрожувати, не варто сваритися з такими впливовими людьми, тим паче це все буде не безкоштовно.

          — Добре ми щось, вигадаємо,— нерішуче кивнув він. 
           — Чудово, мені вже час, тепер вона ваш клопіт,— Сторн поспішив піти і Мідасу здалося, що він не стільки сердитий на дівчину, скільки побоюється її. Він навіть не встиг нічого сказати, як за скарбничим зачинилися двері.  Насупившись Мідас перевів задумливий погляд на дівчину.

         — Ну, що ж, почнемо ?

         Дівчина кивнула. Звернувши увагу, що вона вже тремтить від холоду, Мідас змахнув рукою і її одяг вмить висох.

          — Дякую,— кивнула вона.

            — Мене звуть Мідас, я — ректор цього університету. А ви в нас хто?

           — Я, Катерина, Катерина Власенко.

           — Таке незвичне їм'я... і прізвище...— промовив Мідас, невзмозі ідентифікувати до якої народності вона належить.

            — Звісно ж незвичне, я ж не тутешня,— хитро посміхнулася дівчина.

            — І звідки ж ви?— насупився він, не сподобалася йому ця усмішка, схоже вона знала, що йому не сподобається те що вона далі скаже.

            — З іншого світу...