Глава 9. Нова учасниця банди або як сіре на впевнено чорне перетворилося

— Вимкни цю жахливу музику. — несміливо промовила Наталя Степанівна, акуратно увійшовши до кімнати.

— Вам не подобається? — спокійно спитала Даша, обернувшись від комп'ютера.

 — Дар'я, я наказую вам вимкнути вашу музику. — несподівано осмілівши відповіла жінка і тепер уже набула вигляду графині.

Мало того, що до неї дуже незвичайно звернулися на ви, так їй ще й наказували. Наказували людині, яка своєю свободою дорожила більше, ніж життям.

— Ви мені наказуєте? — насмішкувато перепитала Даша, і додала ще гучності.

Наталя Степанівна ображено вискочила з кімнати, гордо задерши носа вгору. Даша здивувалася реакції цієї жінки та акуратно пішла за нею. Але там на дівчину чекало ще одне дивовижне відкриття. Жінка з маленькою сумочкою, з криком: «Терпіти це, просто не можливо!», вискочила з дому і пішла геть.

На крик вийшла Настя і, дивлячись на Дашу не менш здивовано, запитала:

— А що сталося?

— Ти гадаєш, я щось зрозуміла. — продовжуючи дивуватися, відповіла Даша, а потім розповіла про те, що сталося.

Після цього дівчата повернулися назад, і Даша прибрала звук так, що чути пісню тепер було лише у її кімнаті.

Двері знову відчинилися. На цей раз у кімнату не сміливо увійшла Жанна. Вона стояла в дверях не в змозі вимовити жодного слова, але потім зібралася з духом і сказала.

 — Ви тут музику голосно вмикали, — її голосок звучав тихо і зніяковіло. — Я не знаю, як вона називається, але мені дуже сподобалося, і я хотіла запитати, чи можна мені її з вами послухати.

Після її слів дівчата вибухнули схвальним сміхом та фразами. Запросили Жанну до себе в кімнату і, як сказала Даша, і до себе в банду.

Даша з усією відповідальністю професора на лекції провела для Жанни урок рокознавства. Виявилося, що вона була не настільки безнадійно забитою сірою мишкою, як могла подумати дівчина, і вони швидко порозумілися.

Наталя Степанівна повернулася, коли вже відгорів захід Сонця, вулицю залишив вечір, але небо було ще світлим, зберігаючи залишки блакиті, а через деякий час повернулася і Віолетта. Але скільки б вони не вичитували Жанну за спілкування з Настею та Дашею, було пізно. Вона вже встигла ковтнути той до приємного дурманливий запах свободи, забути який стає не посильною працею. Жанні не хотілося більше колишніх повчань від її гувернантки. Нічого такого бунтарського Даша, звичайно, не збиралася будити в дівчині, але й опиратися тому, що сталося, вона теж не стала.

Протягом усього проживання Жанни та Наталії Степанівни у них вдома, спроби жінки виховувати Дашу не увінчалися успіхом, та ще й Жанна відбилася від рук. Але оскільки закочувати скандали, як Віолетта, які згодом почали переростати в комічні суперечки, їй не дозволяло виховання, вона просто театрально йшла до себе в кімнату.

Але найбільше Дашу цікавило одне — чи правда Жанна дочка Віолетти і чи справді батько дозволив їм жити у нього вдома. Вона могла б подзвонити та спитати тата, але знала, що дзвінків під час робочих поїздок краще не робити, щоб не відволікати батька від справ, тож дівчина вирішила почекати його приїзду.