Глава 8. Нова буря

Батько Даші знову поїхав на довго, а Віолетта мала повернутися з відпочинку, тому дівчина переживала. Її свідомість пронизували голки спогадів. Минулі два рази, коли вона з сестрою залишалися під наглядом мачухи, це дуже погано закінчувалося. І Даша боялася повтору історії, хоч і була зараз дорослою дівчиною. Вона намагалася поводитися, як завжди, але хвилювання відзначилося у вигляді не уважності.

Даша була впевнена майже на сто відсотків, що після повернення батька з відрядження він просто вижене Віолетту. Можливо, раніше він і любив її, але терпіти скандали та прощати її витівки ставало дедалі складніше. А останнім часом дівчина помітила, що вони стали сваритися між собою, і справа була не скільки в Дашиній зухвалій та хамській поведінці, на яку вже ніхто й уваги не звертав, а в тому, що Віолетта хотіла керувати сім'єю. Вона не лізла в бізнес, але вдома вона повинна була стати головною і вказувати татові, що робити, та як правильно виховувати доньок, а він такого не любив.

Але погані новини не закінчилися з від'їздом батька Даші, хоча її й тішило те, що Олена вже була відправлена ​​до наркоцентру. Настині батьки теж виїжджали у бізнес поїздку, тому її мали залишити у «сестри» на цей час, а це означає з Віолеттою. Завжди оптимістично налаштована Настя намагалася підбадьорити Дашу, але вона завжди дивилася прямо на ситуацію і розуміла, що захисту майже на місяць немає ніякого. Так, ще й Віолетта після стількох поразок жадає крові всіх трьох дівчат. Вона вже випробувала різні методи, але рано чи пізно вони провалювалися, на що вона може піти зараз? Напевно, їй залишається лише...

— Нещасний випадок.

— Що? — перепитала Настя.

— Я щось вголос сказала?

— Ти начебто сказала: «Нещасний випадок».

Так, Віолетті залишався лише нещасний випадок, а це вже загроза життю, якщо вона звичайно на таке зважитися, і в неї немає ще якихось заготовлених нещасть для Даші.

— Не бери в голову. — кинула вона Насті.

Навіщо зайвий раз турбувати подругу такими похмурими припущеннями.

Коли дівчата приїхали додому до Даші, то в неї одразу ж задзвонив телефон. Це була Віолетта:

— Алло, Даша, привіт. Тільки не кидайся на мене відразу зі своїми дурними образами. Я через пару годин приїду з деким. Ці чудові люди допоможуть вам…

Даша скинула. Вона не хотіла слухати Віолетту, не хотіла навіть думати про неї, а тим більше про тих, кого вона притягне до них до будинку. А раптом вона привезе тих, хто має підлаштувати нещасний випадок. А її ніж, як на зло, у тата в сейфі, до нього їй точно не дістатися. Можливо сказати Насті про свої думки, а може й ні.

— Даша! — Настін голос пронизав слух, як голка палець.

— Що трапилося?

— Я вже кілька хвилин намагаюся в тебе дізнатися, хто зателефонував і що сказали, а ти не реагуєш.

— Вибач, задумалася.

— Щось ти сьогодні якась розсіяна, трапилося щось?

— Ні поки. — буркнула собі під носа Даша, і Настя не розібрала її слів, але й розпитувати не стала, бачачи, що Даша точно не налаштована на розмови.

Загроза життю, нещасний випадок — ось що невтомно крутилося в голові дівчини. А може все це нісенітниця? За своїми похмурими думками Даша і не помітила, як вона з Настею піднялися сходами, як вона показала їй кімнату і як увійшла до своєї, і навіть, що там робила кілька годин вислизнуло від її пам'яті і зникло за пеленою чорних припущень. Правда по приїзді Віолетти і «декого» весь цей морок навколо свідомості Даші розкришився і, перетворюючись на пісок, розсипався.

Віолетта увійшла першою, а за нею жінка середнього віку, одягнена дуже суворо, а потім так само одягнена дівчина. У світло-бежевій довгій спідниці і такого ж кольору блузці, що скрадує хоч якісь натяки на наявність стрункої фігури, і темно русявим волоссям, заплетеним у звичайнісіньку кіску, вона була схожа більше на дочку графині, що жила в дев'ятнадцятому столітті, ніж на сучасну дівчину.

— Це Наталя Степанівна — чудова гувернантка моєї доньки, яка навчатиме манер і вас, а це моя дочка — Жанна, вона житиме тут, щоб у вас перед очима завжди був гарний приклад вихованості.

Дочка Віолетти? Та ще й, схоже, такого ж віку, як і Даша. Дівчина мало не висловила все своє здивування вголос. Вона й гадки не мала, що в неї є діти. У Даші вулканом вибухнуло обурення, вона його намагалася стримати, щоб не почати чергового скандалу.

— Я вже трохи розповіла про вас Наталії Степанівни, і вона пообіцяла з усією відповідальністю взятися за ваше виховання. І так, Дашо, можеш не робити гнівних дзвінків татові, він все знає і не проти цього. Ну, що ж лишаю вас, мені треба їхати до мого косметолога. — і Віолетта крутнулася на місці і швидко пішла.

У повітрі повисла важка пауза. Усі дивилися один на одного оцінюючи, і, мабуть, заздалегідь оцінювали одне одного погано. Настя спокійно і зосереджено мовчала, ніби все, що трапилося, було в серіалі, а не насправді. А Даша, як завжди кип'ятилася через те, що сталося, і якби вона справді була чайником, то ще й з незадоволеним шипінням випускала б пару з носика.

— Нам сказали зайняти кімнати під внутрішнім балконом та дали ключі. — не сміливо почала Наталя Степанівна.

— Проходьте. — На правах господині дома сказала Даша.