Глава 7. Життя у жовто-зелену смужку

Дівчата знову їхали до Олени. Осіннє небо, як і завжди, хмурилося. За давно минулим тижнем хвороби, непомітно пролетів і перший тиждень канікул. А Даша не вірила, що Олена могла виправитись. Причин для радості їй не вдавалося знайти вже кілька днів. Дівчину долало почуття, що вся витівка пішла прахом і, приїхавши, вона побачить туж мерзенну картину повільного розпаду особистості, що й раніше. Вона, як могла, відтягувала момент поїздки, але Настя майже волоком потягла Дашу до машини. По дорозі її почало хилити в сон, але до того моменту, як вона, канула свідомістю, машина зупинилася біля будинку, де жила Олена.

Даша ліниво вийшла з машини і, глянувши на простір перед будинком, здивувалася так, ніби побачила на подвір'ї будинку дракона. Бур'яна не було, паркан пофарбований у зелену та жовту фарбу і виглядав радісно смугастим. Вона подумала, що це не той будинок. Невже Олена справді зважилася на це?

— Ось бачиш, а ти не хотіла їхати і не вірила, що вона змінилася. — сказала Настя, киваючи рукою у бік паркану.

Даша в це не вірила, їй здавалося, що зараз вона увійде і побачить туж картину, що й завжди, але цього не сталося. Чистота і порядок були всюди і, почувши скрип сходів на ганку, до дівчат швидко вискочила Олена. У джинсах, жовтій кофті та зі зібраним у хвіст волоссям вона виглядала так несподівано нормально, що Даша стояла і не могла повірити, що це не привид, не міраж і не фантом, а насправді її сестра.

Несподівано для самої себе вона підійшла до Олени і, стиснувши її в обіймах, майже пошепки, крізь сльози, що навернулися на очі, сказала одне тільки:

— Вибач.

— За що? — здивовано перепитала Олена.

— За те, що сумнівалася у тобі.

Олена посміхнулася і подивилася на сестру, трохи закинувши голову на бік.

 — Це ти пробач за те, що я творила декілька  років.

— Ходімо. Поїдемо до Крамлшира. Поїдемо додому і покажемо цій наволоі, що вона програла ще одну битву. — рішуче сказала Даша.

Вони не довго розмовляли з бабусею та дідусем. Пообіцяли приїхати на наступних канікулах та допомогти зробити в будинку ремонт. А потім попрямували геть із цього будинку, селища і здається, зі старого життя теж.

Дорогою Даші хотілося помацати руку Олени, ткнути в неї пальцем і переконатися, що це все реально. Навіть сценка, що сталася кілька хвилин тому, здалася їй мало переконливою.

Після приїзду додому на неї чекав ще один сюрприз — Віолетта поїхала на відпочинок, на цілий місяць. Для Даші це був шанс зробити ще щось, що відвідало її голову під час поїздки.

Вона зателефонувала до свого старого знайомого — психіатра з лікарні. З радістю дізналася, що він там уже не працював, але ще більше радості в Даші викликала новина про те, що він був тепер одним із фахівців наркоцентру. У цій розмові Даша домовилася зі своїм старим знайомим, що Олена пройде курс реабілітації протягом місяця. А ще він допоможе довести, що діагноз Олени було підтасовано.

Так дивно і несподівано Насті вдалося допомогти не тільки Даші, але й підштовхнути її до допомоги Олені, дівчина була така вдячна подрузі за це, що, якби Настя попросила її підкорити Еверест, вона б це зробила. Життя Даші придбало нові яскраві фарби і вже не було чорно-білим. Тепер їй здавалося, що життя стало в жовто-зелену смужку, як паркан біля будинку.

Все ніби налагодилося і стало прекрасним, але вона не могла позбавитися однієї думки, яку добре засвоїла в дитинстві, все не може бути добре. Ця думка іноді захоплювала цілком, ніби колючий дріт обплутував душу і, хоча Даша проганяла її, як могла, новій бурі судилося статися.