Глава 6. Крапля людського

Дівчина сиділа на підлозі ще якийсь час здивовано. Що робити? Злитися і далі на сестру? Але по суті нічого страшного вона не зробила, це проста спроба їй допомогти, хоч і груба. Почати жити нормально? Але чи їй це треба, адже живучи ось так марно і безглуздо, вона звільнена від усіх справ і турбот нормальної людини. Не знайшовши відповіді на питання, як же їй вчинити, Олена прийшла до висновку, що найкращим і найпростішим рішенням буде встати з підлоги.

Вона озирнулася навколо себе і подумала, що сестра мала рацію на рахунок дна, але хіба може вона піддатися якимось умовлянням злісної Даші? Ні, краще хай усе буде, як раніше. А піднятися таки треба було. Вона відвела праву руку назад, щоб спертися об підлогу і стати на ноги, але долоня лягла на холодний уламок пляшки. Олена різко відсмикнула руку, відчувши біль, і злякано подивилась на кров, що розтікається по руці. Поріз був невеликий, але кров треба було чимось зупинити.

Вона повільно піднялася і підійшла до серванту, але відчиняючи всі поспіль дверцята, ні чого не знайшла, окрім якихось дрібниць. Це викликало легку паніку, хоча Олена розуміла, що, ймовірно, навіть чогось банального медичного в будинку не знайдеться. Вона почала шукати у шафах у двох інших кімнатах, але результат залишився таким самим — кров розтікалася по руці, а що з цим було робити незрозуміло.

І раптом її очі несподівано натрапили на пакет, навіть не на великі кульки з супермаркету, а на дрібненький тоненький кульчок. З нього стирчали рятівні упаковки з усілякими ліками і Олена, порившись там, знайшла вату, бинт та перекис водню. Вона лівою рукою насилу відкрила баночку, і полила прозору рідину на поріз, та защипала ранку, а Олена скривилася від болю, але перекис добре впоралася зі своєю функцією — кров більше не текла. На завершення самолікування Олена про всяк випадок хлюпнула перекис на вату і, приклавши до порізу, примотала бинтом, що вийшло в неї досить добре.

Все, що трапилося, було таким несподіваним, так багато дивного сталося за якісь півдня, що Олена присіла на диван і почала роздумувати. Раніше їй дуже рідко доводилося займатися такими речами, але зараз треба було ухвалити рішення. Але яке з них є вірним? Вона мимоволі наткнулася очима на велике дзеркало і, взявши щось на кшталт тканинної серветки, що набула за довгий час запилення вигляду ганчірки, різкими рухами стерла значну частину пилу.

Тільки зараз, побачивши своє відображення, вона усвідомила, наскільки нікчемно виглядала порівняно із сестрою та Настею. Вони були такими красивими, так стильно одягненими, а вона… вона просто забула про те, що життя може бути іншим. І ось тепер, як настирливе нагадування в неї перед очима маячили образи дівчат і своє відображення.

Ні, так далі жити не можна було! Зважитися, все змінити, і жити зовсім по-іншому. Досить летіти в безодню до біса, треба було схопитися за останній промінь світла і йти вперед.

Всі емоції до того захлеснули Олену, що її серце почало битися швидше, їй уже не вистачало повітря в задушливій кімнаті, а стіни тиснули на її свідомість, що звільнилася від усіх алкогольних кайданів, і Олена вискочила у двір. Але там був високий бур'ян, і так необхідної волі вона не відчула. Вийти б на вулицю, але настирлива трава заплутувалася навколо ніг, і заважала пройти. І тоді Олена відчула злість. Вона злилася не на траву, а на себе і на те запустіння, яке панувало всюди, яке вона сама впустила у своє життя.

Раптом спала думка, що в сараї за кленом була коса. І вирішення проблеми напросилося само собою. Вона швидко пішла по над будинком, відчинила дерев'яні двері в сарай і практично відразу побачила шуканий предмет. І почала косити бур'ян. Злість надавала Олені сил і навіть забинтована рука, здавалося, їй зовсім не заважала. Всього за пару годин вся невелика ділянка навколо будинку була скошена. Олена подивилася на свою роботу із задоволенням і пішла до хати.

Тут знову до неї повернулося почуття похмурості приміщення, і вона з таким же радісним настроєм, як розібралася з бур'янами, тепер вирішила продовжувати боротьбу зі старим життям у будинку.

У величезній купі кульків виявилося багато миючих засобів, але головне і найперше, що було там, — це великі пакети для сміття. Ось із цього, мабуть, вона і почне.

Туди один за одним полетіли всі ті дивні, незрозумілі й непотрібні речі, якими були наповнені полки та серванти. Весь мотлох у вигляді шматочків мотузок, дивних деталей, рваних кульків, практично без розбору наповнювали пакети один за одним. Потім до них додалися розвалене взуття, одяг, поїдений у шафах міллю, порожні пляшки зі столу і осколки з підлоги, кілька чайників, що згоріли з кухні, і пара каструль, що прогоріли. Олена відчайдушно намагалася викинути все те, чого нормальна людина вже давно б позбулася і до вечора їй це вдалося. Під будинком стояли кульки, чекаючи, поки їх винесуть у сміттєвий бак, а Олена була втомлена, але задоволена, що так багато зробила за півдня.

Їй хотілося їсти, і вона вже думала, що холодильник порожній, але, виявилося, там була стара палиця ковбаси. За смаком і запахом Олена зробила висновок, що вона була ще їстівною. Це звичайно була зовсім не значна вечеря для людини, яка була зайнята важкою роботою, але голод був перебитий, а втома брала своє і Олена пішла до кімнати. Вона впала на ліжко, піднявши хмарки пилу, мало не чхнула, але все ж таки практично моментально заснула.

День, що минув, забрав багато сил, багато емоцій приніс, але Олена не шкодувала про своє рішення ні секунди більше. Так, і про що було шкодувати. За наступний тиждень будинок засяяв чистотою та порядком, у кімнатах стало світліше через нові штори, повішені, як їм і належить, а не прибиті до рам. У кімнату через відчинені вікна проникав запах скошеної трави. А як змінилася сама Олена. У новому одязі, з розчесаним і зібраним у хвостик волоссям, вона виглядала зовсім інакше. Усього тиждень без алкоголю, з нормальною їжею та сном призвели до кардинальних змін у зовнішності.